Шістнадцятого вересня 1933 року народився філософ Йоасаф Семенович Ладенко - видатний український діяч на Сірому Клині. Вже два десятиліття його нема з нами, але українська громада міста Новосибірська не забуває його й віддає йому шану як своєму засновникові. Незвичайне життя Ладенка заслуговує на те, щоб його знали не тільки серед колег-філософів і не тільки серед сибірської української діаспори, а й у ширших колах.
Рід Ладенків походив з Мерефи на Харківщині, хоча батьки Йоасафа Семеновича мешкали вже в Харкові. За сімейною легендою, родовід його по жіночій лінії походив від славетного отамана Івана Сірка, який мешкав якраз у Мерефі.
З початком війни вмерла мати, а батька було вивезено до Німеччини, де він загинув у таборах остарбайтерів. Дитиною опікувалися бабуся та тітка; щоб врятуватися від голоду, вони поїхали до родичів, у село на Полтавщині, де й трапилася лиха подія, що визначила подальшу долю підлітка. Після боїв на полях довокла села залишалося багато боєприпасів, які, природно, цікавили хлопців. Знайшовши якусь блискучу штуку, Йоасаф підозрював, що це річ небезпечна, але хотілося зробити рефлектор для ліхтаря - і запал гарматного набою чи міни розірвався в нього в руках... Вибухом відірвало кілька фаланг пальців, а головне - вибило очі. Це трапилося 1943 року. Наприкінці життя Ладенко вважав, що цей нещасний випадок зберіг його від багатьох життєвих неприємностей: нібито він був неслухняним, свавільним хлопчиськом і, якби не ця важка травма, міг би потрапити на слизьку доріжку.
Обмежені можливості спрямували його енергію в корисне річище: в нього виявляється жадоба до знань, наполегливість, неабияка сила волі. Продовжувати навчатися в звичайній школі вже було неможливо, і після довгого лікування він навчався в школах-інтернатах для сліпих - у Харкові, Чернігові, Ніжині, а 1953 року з відзнакою закінчив Саратовську школу для сліпих.
Того ж року він як золотий медаліст вступає до філософського факультету Московського університету. Важко уявити собі, які труднощі доводилося долати невидющому студентові, але й диплом про вищу освіту в нього теж був з відзнакою! Спеціалізувався він на кафедрі логіки і брав участь у роботі логічного гуртка, очолюваного відомими згодом філософами Олександром Зінов'євим та Георгієм Щедровицьким. До гуртка входили молоді дослідники, які потім відіграли помітну роль у тих напрямах радянської філософії, що якоюсь мірою дистанціювалися від схоластичного марксизму, а також у загальній теорії систем та кібернетиці - М. Алексєєв, В. Швирьов, В. Садовський, В. Фінн, Д. Лахуті та інші. Це неформальне середовище мало великий вплив на формування Ладенка як вченого.
Після закінчення університету він потрапляє за розподілом на кафедру філософії Томської політехніки, де працює на посаді асистента. Так у його життя вперше увійшов Сибір. Відбувши тут обов'язкові три роки як молодий спеціаліст, Ладенко знов повертається до Москви: вступає в аспірантуру і згодом захищає під керівництвом знаменитої Софії Яновської кандидатську дисертацію. Темою дисертації було логічне обґрунтування підвалин геометрії - логічний аналіз «Начал» Евкліда. Під час аспірантури він теж брав участь у роботі студентського гуртка - цього разу з історії математики; продовжується його спілкування з Щедровицьким, з яким його довго пов'язували складні відносини тісної співпраці та непримиренних дискусій.
Новоспечений кандидат наук отримав посаду в Пензенському педагогічному інституті; згодом (1965) він переїздить до Омська, де працює в інституті інженерів залізничного транспорту і також організує методологічний гурток.
Нарешті 1968 року він переїздить до Новосибірського академмістечка. На той час філософи Сибірського відділення Академії наук не мали своєї власної установи, філософський сектор «квартирував» по різних академічних установах, тому в трудовій книжці Ладенка місце роботи зазначається то як Інститут економіки та організації промислового виробництва, то як Інститут філософії, історії і філології і лише з 1991 - як Інститут філософії і права. Одночасно він викладав в Новосибірському університеті.
1979 року він захистив докторську дисертацію на тему «Методологічний аналіз моделювання інтелектуальних процесів», а 1984 отримав звання професора. Важливим у його науковому доробку фахівці вважають створення концепцій інтелектики та соціоніки (не плутати з соціонікою як аналізом психологічних типів!).
Підкреслимо, що всі ці роки, починаючи з кінця школи, з Саратова, він мешкав поза межами України, хоча раз у раз приїжджав до рідного Харкова у відпустку чи у відрядження. Тим не менш він не забував ані мову, ані культуру батьківщини. І ось 1989 року в аудиторії ім. Мальцева Новосибірського університету відбулися великі збори української громадськості Новосибірська. Організував їх, зібрав людей і головував на зборах Йоасаф Семенович. Тоді було ухвалено створення новосибірського товариства української мови, а його головою був обраний Й. С. Ладенко. Згодом він був найактивнішим (поряд з Володимиром Мановичем) членом української громади міста, постійно інціював різноманітні заходи, на зустрічах громади жваво спілкувався з усіма, охоче співав українські пісні, а у непоодиноких випадках фінансових негараздів спільноти завжди спонсорував щедрою рукою.
Як вдалося йому зберегти свою українськість в іншоплеменному оточенні? Адже колеги в нього були росіяни, і навіть дружина росіянка. Чи багато в нього було українських книжок шрифтом Брайля? Автор цього нарису в дев'яності роки іноді читав невидющому філософу дещо з української класики та з публікацій розстріляного відродження, які тоді почали з'являтись у великій кількості. Я напевно був не один, інші члени громади теж допомагали знайомитися з новинками красного письменства Але хто читав йому в попередні десятиліття?
Мабуть, Ладенка значною мірою тримали українські пісні та вірші. Він і сам віршував, в останні роки видав три книжки саморобних віршів, навіть підбирав до них мелодії, щоб ставали піснями...
Нажаль, така енергійна і самовіддана людина прожила не досить довго: внаслідок невдалої операції на нирках він помер 16 березня 1996 року. Віку його було рівно шістдесят два з половиною роки.