Що з Кримом інакше, ніж з іншими окупованими територіями загальновідомо. Які ж відмінності?

Питання не риторичне, відповідь на нього зумовлює і особливості визволення та реінтеграції Криму.

Ми пам'ятаємо про Крим повсякчасно, і вважаємо допустимим там усе, що взагалі допустимо проти окупанта. Та співвідношення такі, що наших зусиль замало, треба міжнародна поміч. Зрештою, скажений звір загроза не лише для того, кого він шматує наразі.

Між тим, Крим світом не те щоб забутий, але не у фокусі - навіть продовження антиросійських санкцій, введених через агресію у Криму, ув'язується з виконанням Мінських угод, а не з Кримом. Ілюстрація - краще не придумаєш. Гірше - теж.

Втім, з іншими окупованими Росією територіями не надто краще.

 

Між «Русским миром» і Західним світом

 

У буферній зоні між Ташкентським договором і НАТО чотири неприєднані держави - колишні республіки СРСР: Азербайджан, Грузія, Молдова, Україна.

Своє бачення їхніх перспектив Росія не приховує: «відновлення СРСР», як евфемізм, аншлюс з РФ, як факт.

Москва не зразу будувалась, Росія - віками роздувалась, бліцкриг не випав - зависла пауза: завдання-мінімум не допустити вступу «втікачів» у НАТО, максимум - забезпечити плацдарм для їхнього захоплення.

Москва танкам вірить, а сльозам - ні, де «Русский мир» - там «русская война». Та обпікшись в Афганістані, конфронтації з ісламським світом Росія уникає, у мусульманському Азербайджані шурудить чужими руками.

А у трьох інших країнах окупанти без псевдоніму, військова присутність РФ там зберігається з часів СРСР. У Грузії наразі окуповані Абхазія і Південна Осетія, в Молдові - Придністров'я, в Україні - ОРДЛО і Крим.

Причому, лише останній включили до складу Російської Федерації безпосередньо. Це - перша докорінна відмінність Криму від решти окупованого.

 

Як страуси оселились у Європі

 

Так, включення Криму до складу РФ протизаконне, так - воно не визнане світом, але для самих росіян - це аксіома.

У 1991-му кликами скреготіли, проте союзні республіки СРСР відпустили, а от «суб'єкта федерації» РСФСР не випустили жодного. Кавказькі гори ледь не перетворити на скелясту пустелю, однак волелюбну Чечню прикували.

Через це, з Криму окупантів виперти важче і через це ж й зусилля для його звільнення потрібно докладати більші.

Між тим, окрім ритуальних заяв, світ бездіє: навіть продовження куцих санкцій ув'язують з Мінськими угодами щодо ОРДЛО.

До слова, для ОРДЛО існує хоч якийсь переговорний майданчик, а для Криму - ніякого, хоч пункт шостий Будапештського меморандуму прямо передбачає, що «Україна, Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки будуть проводити консультації у випадку виникнення ситуації, внаслідок якої постає питання стосовно цих зобов'язань.».

Питання постало, де ж відповідь? Як на мене, давно пора притягти фігурантів цього Меморандуму до міжнародного суду.

Що ж, у кримській партії Захід спасував, карта не випала: замість джокера - страус. І веде він їх шляхом найменшого спротиву, замість адекватної протидії агресорові - Мюнхенський ремікс на страусиній підкладці.

Останні заяви Ф. Олланда знакові і типові, і каже він перед виборами саме те, що хочуть почути тамтешні виборці.

 

 Жадюга платить вічно

 

Абхазію, Південну Осетію, Придністров'я, ОРДЛО окупують сухопутні гарнізони, а Крим - передусім, Чорноморський флот. А це якісно інша інфраструктура, інша вартість передислокації.

Не думаю, що хтось запропонує Заходові прямо оплатити ці видатки, але те що Росія не втримається від фінансового шантажу за звільнення Криму - ясно усім. А потенційним платникам і поготів.

Це - друга корінна відмінність окупації Криму. Схоже, вона підспудно гнітить Захід, здобрює його пасивність.

Хоч з іншого боку, скільки трильйонів доведеться гахнути у зміцнення Південного флангу НАТО? Але то справа менш публічна, а графа витрат більш пристойна.

 

Як Брюссель до Китаю приєднати

 

Захват Росією Криму такий беззаконний з точки зору національного (вихід зі складу України не передбачено) і міжнародного (пряма агресія) права, що визнати його формально цивілізований світ не може.

Приєднання Росією Криму таке брутальне (референдум під автоматами), що визнати його формально цивілізований світ теж не може.

Між тим, психологічний фон не так однозначний: багатьом паморочить голову кримський референдум-2014, мовляв, щоб там не було, а воля людей понад усе.

Найбільш просунуті навіть метикують, що подібний результат був би й тоді, коли б референдум проводився з дотриманням усіх демократичних правил та процедур.

Дивно гадати, що було б, коли б сталось неможливе, але хоч би й так: до проблиску істини - через відблиск фантастики.

Погляньмо, хто голосував.

Населення Криму з 1 127 тисяч на 1 січня 1940 року, скоротилось до 379 тисяч на літо 1944-го (з них 75% росіян). Вибули: загиблі, біженці і понад 300 тисяч депортованих.

Та благодатне місце не довго пустувало: 12 серпня 1944 року Державний Комітет Оборони СРСР прийняв постанову про заселення Криму переселенцями з Росії (переважно) та з України.

Коли ешелони з депортованими кримчанами йшли на Схід, до Криму мчались зустрічні. Їх було менше, та двиготіли вони довше.

Як результат, за переписом 1959 року, із загального числа 1 201 500 жителів Криму, росіян було 71,4%. Щоправда, коли їхнє масоване, організоване переселення підупало, то й відсоток їхній підупав - до 58,3% за переписом 2001-го. Це тому, що з демографією у цього люду нелади.

До речі, і у метрополії, у Російській Федерації демографічна хвороба титульної нації є невиліковною. І вже тому, вона є приреченою.

Але поки що контрольний пакет у кримському голосуванні ще у зайд з Росії та їхніх нащадків. Виборчий туризм не у гомеопатичній, а у ведмежій дозі.

Штучно утворена, російська етнічна більшість - третя корінна відмінність Криму від інших окупованих територій.

А тепер уявіть, що із Брюсселю депортували бельгійців (заодно з голландцями і французами), а натомість завезли китайців. І провели референдум про приєднання Брюсселю до Китаю.

Ось ціна «волевиявлення» кримсько-російського народу у 2014 році! Крим не ґудзик, щоб його білими нитками перешивати з української вишиванки на розхристану російську косоворотку.

І, насамкінець, щодо референдуму 1 грудня 1991 року.

Не лише юридична, а й сутнісна його відмінність від «референдуму-2014» докорінна: тоді про вихід Криму зі складу України не йшлося, питання стояло інакше: Україна, включно з Кримом, у складі СРСР, чи Україна, включно з Кримом, - окрема незалежна держава.

І 54,19% громадян АРК та 57,07% севастопольців вільно вибрали останнє.

 

Борис Беспалий

15.10.16