Опозицій у владних режимів, переважно злочинних, в Україні не бракувало. З одними влада боролася, інших - ніжно плекала і леліяла. Бо демократія - це тоді, коли ті, що проти, сидять у парламенті, а тоталітаризм - це тоді, коли ті, що проти, сидять у в‘язниці.
У нас, як відомо, клептократичний суспільний устрій прикривають фігові листки демократії у вигляді виборів і референдумів, бюлетенів і урн. Коли народ, врешті, уже дістає цей лохотрон, він, народ, піднімає повстання, які, як показують результати двох майданів, є нічим іншим, як сценічною формою все того ж лохотрону.


Перший президент Леонід Кравчук не встиг обжитися опозицією, бо, будучи єдиним тверезо мислячим серед наступних гетьманів, пішов добровільно і достроково.


Леонід Кучма, проводячи курс на ринок і приватизацію, ретельно і безнастанно дбав про комуністичну опозицію, що у критичний момент забезпечило йому 10-річне перебування при владі, бо у другому турі других виборів він міг виграти тільки у вождя компартії, що й сталося.
Віктор Ющенко взагалі здійснив кульбіт з ніг на голову, коли клятому ворогу на президентських виборах, проти якого піднявся Майдан, він взяв і віддав владу. Опозиціонер Янукович за президента Ющенка став прем‘єр-міністром, з чого й почалася хресна дорога, яка приведе до голгофи розстрілу невинних мирних мучеників.


Але кровопролиття буде потім, а наразі завдяки Ющенку президентом стає Янукович, який за поняттями зеківського виховання демократію розуміє так, що опозицію, тобто Юлію Тимошенко, треба ув‘язнити.

Варто нагадати, що першим з обранням зека президентом його привітав Барак Обама і висловив впевненість, що вихованець кременчуцької колонії буде й надалі поглиблювати демократію в Україні, яка йде у Європу.


Петро Порошенко у резоні наявності опозиції взагалі перевершив усіх будівничих всеперемагаючого лібералізму, разом узятих на найвищому державному посту. Європа і Америка заклято критикують його за те, що замість боротьби із корупцією він її очолює, але по лінії опозиції претензій нема.
На сьогоднішній день у правлячої та неіснуючої за буквою закону коаліції, як мінімум, - чотири опозиції. Одна з них, щоб у когось не виникло сумнівів у торжестві перемоги ліберальних цінностей, прямо так і називається, - «Опозиційний блок».
Кажуть, назву придумала сама легенда із заокеанської цитаделі демократії, широко відома по обидва береги Атлантики, як Пол Манафорт.
Я думаю, що це все таки легенда з приводу назви. Саме із назви цього московського троянського коня й розпочинається справді легендарне фейкотворення нинішнього режиму. Що приховується під лохотронською назвою цього злочинного антинародного угрупування?

У цього промосковського парламентського батальйону є аж три комбати, або, на близькій клептократичному мисленню термінології, три акціонери, - Віктор Медведчук, Дмитро Фірташ і Ренат Ахметов. Триголовий московський орел. Якщо перевести на українську партійно-політичну ґенезу, то під прапором дружби із окупантом зібрано недоїдки СДПУ(о) і Партії регіонів.

Як відомо, єдино правильним орієнтиром у тенетах вітчизняного парламентаризму є запитання - «Чий холоп?» Відповідь з приводу кожного із «опозиціонерів» дасть вам посилання на одного із трьох вище названих офіційних і неофіційних московських кумів.
Є у цього акціонерного товариства, як і належиться, спостережна рада, співголовами якої, напевно, є Володимир Путін і Петро Порошенко.
Усі обставини говорять про те, що присутність підчас російсько-української війни у парламенті України групи депутатів, які на боці Росії, а не України, і є одним із пунктів таємних протоколів до написаного у Москві «Мінського мирного плану».
Резюме з приводу цієї гібридного парламентаризму полягає у наступному: «Опозиційний блок» - в опозиції до України, але у жодному разі - не в опозиції до влади.


Наступний опозиційний сорт - старий, як український демократичний світ. Називається він радикально - «Мальчік по визову». Вектор орієнтації корелюється виключно «ціною вопроса». Тому із цього поля ягодами влада клопоту не має, бо вона на те й влада, щоб на тарифній нужді збагачуватися і вільно купувати поведінку різного роду «скотиняк» хоча за найвищими тарифами ситуативного тушкування.
Наступну опонуючу силу нових облич вмілими прокурорськими маневрами влади поставлено у залежність від комунальних цінностей галицького «п‘ємонту». Отут проти логіки Петра Олексійовича не попреш: бургомістр у місті хоч лева, хоч зайця, є для того, щоб вивозити сміття, а не завозити у парламент опозицію. Інакше, за відхилення від цього непохитного принципу самоврядування - на смітник історії! А там - поможи собі сам!
Тому із вище переліченими різновидами інакомислення у влади проблем не мало би бути. Смикай за ниточки цей ляльковий театр - і сиди собі скільки-завгодно, увесь в «опозиційному» шоколаді.


Але є й остання із опозицій - «Батьківщина». У лапках і без лапок. Я знаю, що не можна ніколи казати ніколи, але я не уявляю, за яких обставин Юлія Тимошенко може стати адептом політики Петра Порошенка.

Може, вперше, відколи під куполом скликаються все нові й нові скликання омандачених невігласів, у нинішньому парламенті існує єдина і реальна опозиція. За канонами демократії - більше й не треба. Коли усі вони, опозиції, маніпулятивні - це фейк, а не демократія, а коли є бодай одна справжня опозиція, коли бодай один в опозиції справжній воїн, він рятує ту саму демократію.

Василь Базів