Днями зійде із глобального трону наймогутніша на Землі людина, якою є за посадою президент єдиної на планеті наддержави. Я ніколи не був прихильником 44-го глави Білого Дому, який віддав пораду-наказ тодішньому пігмею-пастору без бою здати окупанту Крим, але є єдиний параметр, який інтригує в Обамі, - він належить до найбідніших президентів США. Точніше сказати, - до майже найбідніших.

 

Якби ці найскромніші американські владики жили в Україні, вони за результатами е-декларацій навіть не тягли б на депутата якої-небудь райради із Диканьки, а під український Капітолій під куполом Щербицького, - цих безсеребреників не впустили б слуги найбіднішого на континенті народу на гарматний вистріл як таких, що попросту не вписуються в інтер'єр парламентсько-корупційного тераріуму.

 

Мова йде про сукупний статок в межах одного мільйона доларів. Менше держстатистика США попросту не вираховує, бо це нижня позначка у соціальній драбині, на якій зависає найскромніша майнова страта, із субсидіарами із безробіття включно.

 

А тепер імена цих «лузерів» за головним, як для українських президентів, показником служіння народу і входження в історію, - за масою збагачення при владі. Відкриває список цих одно мільйонників Авраам Лінкольн. Не те, що пам‘ятник, а велетенський меморіал цьому чоловікові височіє над Вашингтоном уже впродовж століть. Скасував рабство - дав людям свободу і віддав задля цього життя.

 

А по-нашому, кріпак із порожніми кишенями. Жоден із наших глав Банкової не зрозуміли би такої мотивації - бути президентом, щоб тебе застрілили за химерну волю для інших.

 

Відтак у цій же групі Вудро Вільсон - президент США часів першої світової війни, коли його країна під його орудою остаточно утвердилася у ролі абсолютного лідера людства. Хоча і про людство бідняк-президент не забув - ввійшов у всесвітню історію, як креатур Ліги Націй, предтечі ООН, модернізувавши світопорядок до грядущих викликів 20 і 21 століть.

 

Наступний на лаві президентських пролетарів - Гаррі Трумен. Післявоєнний президент США. Дав команду скинути атомні бомби на Японію. Як відплату за підлість японців у Перл-Харборі, як пересторогу Сталіну сунутися до Ла-Маншу.
До речі, Трумен, будучи останнім за набиванням власних кишень, залишається першим в історії своєї країни за рейтингом, - майже 90 відсотків. Таке й приснитися не може українським президентам, які, вхопившись за владу, невблаганно сповзають до 5-10 відсотків (як нині Порошенко), а відтак тримаються цієї влади, як воша кожуха, і лише повстанські майдани відривають цих кровососних планктонів від бюджетного кожуха, вщент продірявленого ненаситними корупційними молями.

 

Відтак неподалік майнового дна, поіменованого вище названими велетнями вселюдського розвою, - група президентів, маєтки яких тягнуться до середньостатистичних по державі - тягнуться майже до рівня вчителя середньої школи. Отут і знаходимо Барака Обаму. Коли кілька місяців тому він купив собі хатину в околицях DC, сусіди були вкрай здивовані і навіть ощасливлені: поруч з ними, поруч, як у нас кажуть, із простими трудящими буде жити президент.

 

Коли я розказував американцям, що у нас не тільки президентам, а спікерам парламенту, прем‘єр-міністрам і всіляким інших народним слугам опісля ганебної їхньої служби держава дає у довічне користування велетенські вілли у Кончі Заспі, вони просто не розуміють, про що ти говориш. Такий печерний трайбалізм поза межами здорової психіки, носіями якої є не тільки американці, а усі здорові на голову люди.

 

Обама потрапив в одну групу із фермером середнього сільського достатку Джіммі Картером. Поруч з ним такі велети і майже голодранці за американськими вимірами, як Дуайт Ейзенгауер, Річард Ніксон, Рональд Рейган, батько і син Буші.

 

Спробуйте викреслити ці імена з історії США і світу? Не вийде. Це великі імена, і, власне, ім‘я і є найбільшим багатством тих людей, які піднімаються на найвищі щаблі політичної влади. Здавалося б, аксіома. Але не для тих, котрих обирає український народ, у яких своя аксіома, - взяти владу, щоб красти, і закопати якомога глибше в офшорних ямах.

 

Коли перевернути соціальну піраміду, то приємно почути новину: серед найбагатших - президент-колега, письменник із авторством понад 40 книг Теодор Рузвельт. То у нас письменник - майже бомж, бо кому потрібні твої книжки на духовному та інтелектуальному безриб‘ї. А у них письменницька праця, каторжна і найважча зі всіх видів праць, - одна із найбільш високооплачуваних. Саме гонорари за написані книги зробили містера Теодора таким небідним у Білому Домі.

 

Врешті, добираємося до вершини майнової піраміди. Може бути дивним, але за особистим багатством американських президентів очолюють батьки-засновники - легендарний ідейний творець нації Томас Джефферсон, творець знаменитої американської конституції Джеймс Едісон, і, нарешті, ви не повірите, Джордж Вашингтон.

 

Як так? Справа у тому, що творці дивовижно успішного американського феномену самі були дивовижно успішними людьми. Капіталісти, які в один момент вирішили створити таке диво земної цивілізації, як США. І капітали вони заробили до, а не підчас перебування при владі.

 

Нині США - це майже 20 трильйонів доларів ВВП. Нема нікого навіть поруч внизу, хоча китайці відчайдушно і небезуспішно дряпаються - уже обігнали на повороті німців і японців, але до наддержави далеко усім, як до неба.
А внизу під США у планетарній ієрархії - майже 200 держав. У кожної з яких - своє місце під сонцем, але все далі й далі від цього сонця зі столицею у Вашингтоні.

 

Десь майже на самому дні глобального келиха - Україна із її прожитковим мінімумом 2 долари в день. Меншої цифри у статистиці ООН уже немає. Межа людського фізичного виживання і умирання. Червоний датчик геноциду.

 

Але якщо взяти найбільшу цифру найбагатшого американського президента, то куди йому до цифри, на якій нині опинився Петро Олексійович Порошенко, - майже мільярд доларів, а точніше, за свіжими даними журналу Форбс, 940 мільйонів. Цифра, різко нарощена за останні 2,5 року.


Хотів написати: цифра, на якій він нині зупинився, але усім нам відомо достеменно, що він не зупиниться, бо нема таких цифр особистого збагачення, які були би для таких людей достатніми.


Хіба що зібрати докупи добру половину із 44-х американських президентів, і тоді їхнє сукупне майно (зароблене кількома поколіннями предків, бо участі у приватизації американських кондитерських фабрив імені Карла Маркса чи заводів «Ленінська кузня» вони не брали), може потягне на маєток нашого шоколадного генералісимуса.

 

Якби Порошенко був президентом США, то він був би там найбагатшим президентом. Абсолютний чемпіон, до якого усім цим американським босякам, як до неба.

 


Василь Базів