17 січня, після новорічно-різдвяних канікул, Верховна Рада України відновила ... За законом жанру слід написати «роботу», але назвати те роботою клавіатура відмовляється, драйвер страйкує.

І не дарма: не встигли народні обранці напружитись, як тут же відпружились у вояжі до Давосу, Вашингтону, Брюсселю.

 

Більмо під куполом

 

Біда не в тому, що центральним пунктом першого «робочого» дня була зарплата самих же депутатів. Зрештою, усі питання, ініційовані суб'єктами права законодавчої ініціативи, повинні розглядатись.

Біда, у ницості як цієї дискусії, так і цієї Ради. Будьмо правдиві: «Депутатська тусовка під куполом зібралась і розлетілась». Як і останні надії останніх її прихильників.

Колись Діоген, серед білого дня і гамірного міста, з ліхтарем шукав людину. Прихильників цього скликання віднайти важче.

Туристичний шабаш на тлі обвалу життєвого рівня. Обвалу - неприпустимого навіть з поправкою на військову ситуацію. З точки зору національних потреб, викликів, інтересів ця Верховна Рада - нуль. Це - завищено.

Що не означає ніби нульовими є самі депутати. Люди вони удачливі, метиковані - дурень рідко успішний (мерзотник - частіше).

Та не кожне зібрання даровитих є симфонічним оркестром чи олімпійською збірною. Тим паче - національним парламентом. Психологам, педагогам, криміналістам відомий тип підліткових угруповань: зокрема чемні хлопчики / дівчатка, разом - хижацька зграя.

Більмо під куполом застить світ Україні.

 

Партія приватного інтересу

 

Чого ж парламент арифметична більшість якого, в особистісному вимірі, не є ворожою до України, як інституція - інакший. Може тому, що контрольний пакет влади опанувала нереєстрована Партія приватного інтересу?

Не реєстрована не значить маргінальна: вільне козацтво реєстрових переважало. Минулі скликання були на рівні: коли державниками, коли - анти, але індиферентними - ніколи.

Звісно, себе не забували: основний владний тренд років незалежності - розкрадання держави. Основний, але не єдиний.

Ці - перші байдужі, чисті пофігісти, брудні мародери. Це не емоція, а визначення: крадії на війні, так і звуться «ма-ро-де-ри».

Неправедно нажите (див. е-декларації) - кримінально-економічний доказ. Приватні арсенали вогнепальної зброї  - військово-кримінальний доказ. Відсутність адекватної реакції на перше й друге з боку правоохоронних і антикорупційних органів - політико-кримінальний доказ.

Минув час надії, вичерпався час терпимості, завершується час ілюзій, настав рік перевиборів.

 

Може час перейменувати «Банкову» у «Народну»?

 

Капітан Врунгель правий: як корабель назвеш, так він і попливе. Назва вулиці з президентською резиденцією набула сакрального значення.

Як людина консервативного світогляду, я не фанат реформ як жанру: те, що можна не міняти - треба не міняти. Але, скажіть на милість, як інакше перейти від совка до цивілізації?

25 років коту під хвіст (вибачайте, пухнатики). От і маємо  капіталізм від комуністів. До слова, штришок: і хто з п'яти президентів «антикомуністичної» України не був у лавах КПРС?

Старанно відшуковую реформаторські здобутки поточного президентства: армія стала боєздатною, інформаційна відкритість достойною: крали в темноті, докрадають - під юпітерами.

Гласність теж здобуток, розпад СРСР з неї почався, як і падіння кріпосного права в Російській імперії.

Та цього до смішного мало: наче дві краплини бальзаму капнули піпеткою у склянку сліз.

Бізнес-президент явно не в курсі, що президентство вимірюється не мільярдами, а віками історії, точніше - пам'яттю у віках.

Не суть важливо, чи то він сформував під себе Партію приватного інтересу, чи то Партія - вичислила вождя: рибак рибака здалеку помічає.

А те важливо, що на зміну російській партії до влади прийшла партія не українська, а - приватна. З гарантом приватного інтересу на чолі.

Президентський вимір не серійний - ексклюзивний, з діючих політиків відповідний масштаб і самовідчуття притаманні хіба що Ю. Тимошенко. Та до наступних виборів вона в опозиції.

 

«Рошен» - українським дітям

 

Чи може влада самореформуватись? З приватної - у державницьку, українську?

Свого часу дивувало: нащо Янукович дратує суспільство хизуючись Межигір'ям? Чого не саморозкуркулиться, не подарує маєток українським дітям?

Порошенко, звісно, не Янукович, але кредит довіри і він вичерпав. А цей кредит куди вагоміший за МВФівський: без нього, ні до порогу.

Шанс лишається завжди: трава зелена, м'яч - круглий. Шанс президента - у зміні пріоритетів: з приватно-корисних на суспільно-корисні.

А крига суспільної недовіри скресла так, що бубликом під ялинкою не обійтись, я б радив саморозкуркулення: солодкий подарунок українським дітям.

Право на шанс має кожен, але особисто я в самореформування цієї влади не вірю. Мінімальні шанси тануть і від ймовірних локальних успіхів: ратифікації Європарламентом Угоди про асоціацію, і надання нам безвізового режиму до ЄС.

Перше, є імовірним, бо інакше безпорадний Європарламент виглядатиме в очах власних виборців зібранням клоунів.

Друге, ймовірне, бо далі тягнути із безвізом непристойно, а головне: в Україні набирає силу здорова думка, що кращі ліки від зволікання - паритет, встановлення дзеркального режиму для європейців. Взаємність - сіамський близнюк рівноправності і взаємоповаги.

Обидві події не лише ймовірні, а й практично значимі. У перспективі.

А ближчим часом покращення вони не дадуть, проблем країни не пом'якшать. Натомість, додадуть владі апломбу, зіграють з нею злий жарт на мелодію: «усе чудово, прекрасна маркізо».

 

Сімнадцятий революційний?

 

Якщо шанси влади самореформуватись є примарними, то хто їй поможе? Може Захід?

Зважаючи на потенціал Заходу, і залежність від нього наших очільників - міг би. Тим більше, що це у його довгострокових інтересах.

Чи схоче? Доки позиція лідера Західного світу не устаканилась відповідь передчасна. Моє особисте бачення некатегоричне і неоптимістичне.

Наша влада продовжить імітувати реформи, а Захід продовжить імітувати їхню вимогу і підтримку. Щоправда, діловий стиль нового американського президента понизить градус лицемірства.

Чи зможе реформувати країну опозиція?

Так, насамперед «Батьківщина». Але ж не тоді коли вона в опозиції. Це - сценарій перезавантаження влади: загальні, але не одночасні, перевибори. До виборних посад я б додав і суддів першої інстанції.

Особисто мене влаштовує будь-який з наведених сценаріїв. На жаль, не переконаний, що інстинкт самозбереження (на патріотичні і моральні мотиви й не сподіваюсь) підштовхне владу хоча б до одного. Хто ж тоді її вилікує?

Громадянське суспільство, народ?

Сто років тому, у  1917-му, в Російській імперії, де жила більшість українців, палахнула революція. Наступного року віддзеркалилась вона в Австро-Угорщині, у решті українських земель.

Не остання причина потрясінь: тупість і слабкість влади. Що російського самодержця Миколи ІІ, що Карла І Австрійського - непорозуміння на троні.

Та що там далека історія, коли й близька не вчить нічому.

 

Борис Беспалий