Українська влада, яка більше торгує, ніж воює, на всіх фронтах, в черговий раз потрапила в складне положення: що відповісти Путіну на пропозицію про повернення наших кораблів і літаків?

 

Трохи передісторії.

 

Після прийняття 23 березня 2014 року політичного рішення щодо передислокації українських військових із окупованої території Криму мені було доручено вести переговори про виведення військової техніки та збройних сил.

Російська позиція, сформована в кращих традиціях бандитських 90-х років, полягала в тому, що, по перше, Автономна республіка Крим оголосила все державне, в т.ч. військове, майно України власністю Автономії, а по друге, після референдуму, фактично проведеного під дулами автоматів російського спецназу, т.н. Республіка Крим разом вкраденим приданим, була незаконно включена до складу Російської Федерації. Однак це не заважало Москві розпоряджатися таким приданим.

 

В вечорі 23 березня я вилетів в Мінськ, і в результаті  непростих переговорів питання вдалося зсунути з мертвої точки. Вже 28 березня Путін перед телекамерами дав міністру оборони Росії Шойгу наказ забезпечити передачу Україні військової техніки та особового складу збройних сил, що залишилися на території Криму.

У той період, після прийнятого воєнно-політичним керівництвом України рішення про передислокацію наших військових, виведення техніки та зброї це було необхідним - країні треба було відновити армію і захищатися.

 

Путін, зважуючись на цей крок, ніяк не розраховував, що Україна зможе протистояти розповсюдженню кримського сценарію у східних і південних областях нашої країни. Він намагався видати військовий захват наших територій за "природний розпад випадково утвореної держави під впливом непереборних внутрішніх протиріч".

 

Після проведення результативних переговорів про вивід збройних сил було проведено засідання, на якому начальник Генерального штабу Куцин повідомив, що для повного виведення військової техніки та збройних сил, а також вивезення боєприпасів потрібно два роки і ще 3 млрд. Ще тих гривень. У країні не було ні того, ні іншого, тому приходилося діяти в незвичному для нашого армії темпі.

Ясна річ, стан військової техніки та озброєнь було різним - і цілком сучасні системи, і металобрухт. Теж саме по боєприпасам, яких в Криму була величезна кількість. Там були і придатні для бойового застосування артилерійські боєприпаси різних калібрів, авіаційні ракети різних моделей, торпеди, глибинні бомби, проти корабельні ракети П-15 "Терміт" і багато іншого. Одночасно з цим на відкритих майданчиках зберігання були, наприклад, морські міни, вироблені до другої світової, до яких навіть підходити було страшно.

 

За моєю вимогою Генштабом було підготовлено 2 переліку військової техніки та збройних сил, що знаходяться в Криму (в силу зрозумілих обставин вже несекретних).

 

Перший - Перелік військового майна військових частин та військових організацій Військових сил України, який знаходиться на території Автономної Республіки Крим і планується до переміщення - всього на 570 сторінок.

 

 

Другий - Перелік військового майна, що підлягає утилізації та перебуває в межах Автономної Республіки Крим та Севастополя, всього на 163 сторінки.

 

 

Ці переліки передані мною в слідчу групу військової прокуратури та приєднані до матеріалів кримінальної справи, відкритою за фактом військового захоплення Криму.

Навіть порівняння обсягів цих переліків (див. Фото) дозволяє зробити висновок: російська теза про те, що Україна мала в Криму лише боєприпаси, які підлягали утилізації та техніку, придатну лише для здачі в металобрухт, не відповідає дійсності. Тому стан, до якого сьогодні доведена техніка - це прямий наслідок її захоплення загарбниками, і сума нанесеної нашій державі шкоди повинна бути пред'явлена ​​Російській Федерації.

 

 

Всього з запланованих 7170 одиниць вдалось з початку квітня по 16 червня 2014 року вивести з Криму 3502 одиниці військової техніки і майна збройних сил, у тому числі:

 

- 92 одиниці авіатехніки, в т.ч. 63 літаки і 29 вертольотів;

 

- 35 кораблів, катерів та суден;

 

- 120 одиниць ракетно-артилерійського озброєння;

 

- 128 одиниць бронетехніки, в т.ч. все танки, хоча Генштаб тоді вважав, що вони нам не знадобляться;

 

- 1788 одиниць авто техніки;

 

- 1339 одиниць техніки зв'язку, оперативного забезпечення та віддачі, а також 768 тон різного військового майна.

Після того, як провалився російський сценарій "самовизначення" у східній та південній частинах України, Кремль зрозумів, що для реалізації власних амбіцій доведеться воювати. Саме тому 16 червня 2014-го передача техніки була призупинена і вже не відновлена.

 

Чи можна було успішно більше? Думаю, так.

 

Завадили надмірні амбіції окремих українських політичних та військових діячів. Так, в Керчі були розвантажені готові до відправлення БТР тільки тому, що один великий командир замість гри, яку весь цей час приходилося вести з противником, став в позу. Згодом цей персонаж був звільнений з військових сил за станом здоров'я, у зв'язку з контузією, отриманою в стані глибокого алкогольного отруєння, в результаті удару головою об бордюр (за класифікацією противника - «поребрик»).

Нещодавня пропозиція Путіна про відновлення передачі Україні кораблів і авіаційної техніки - не жест доброї волі, а пастка.

 

Дійсно, захоплена окупантами в Криму військова техніка - майно, що належить народові України.

 

В руках супротивника залишилося 13 вертольотів і 15 літаків, готових в той період до самостійного перельоту. Так само в бухтах Севастополя і Донузлава залишилися заблоковані 14 кораблів і катерів, в т.ч. бойове ядро ​​флоту - корвети "Тернопіль", "Луцьк", "Хмельницький" і "Придніпров'я", а також великий десантний корабель "Костянтин Ольшанський".

 

Але треба врахувати, що від окупантів ми отримуємо кораблі та літаки в небоєздатному стані, що потребують капітального ремонту і без боєприпасів, які Росія пропонує не повернути, а утилізувати в нашому присутності.

Вважаю, що розрахунок Путіна як раз і побудований на розумінні психології українських корупціонерів, які вже мріють заробляти на ремонті цих кораблів.   

 

У відповідь на свою "мирну" ініціативу Путін захоче скасування санкції. Тому наша відповідь має бути тільки одна: Крим - це наша земля, кораблі і літаки знаходяться в місцях постійного базування, і ми вимагаємо безперешкодного допуску наших екіпажів на місце служби.

 

Час повертати Крим! Цю вимогу ми адресуємо не тільки Путіну, але й українській владі.

 

 Блог Андрія Сенченка на сайті «Обозреватель»

 

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.