Як політик Юлія Тимошенко - один із "старожилів" українського політикума. За двадцять два роки її кар'єри її життя було детально вивчено і перебрано аудиторами, податківцями та навіть слідчими. За деякими свідченнями, "справа Тимошенко" налічує 180 томів, з яких 62 томи - справа ЕЕСУ.

 

"Білих плям" в її життєписі, таким чином, просто не існує. Навіть особисті витрати Тимошенко з корпоративних карток Somolli Enterprises Limited, і ті були долучені до матеріалів [1]. Не вистачає хіба що щоденного меню, із розписаним кошторисом - але його теж публікували, коли вона сиділа в тюрмі.

 

Таким чином, будь-який епізод з її життя легко перевіряється навіть не по одному, а по десятку різних джерел. Можна навіть говорити, що Юлія Тимошенко - єдиний в Україні політик, який повністю відповідає терміну "Political Exposed Person". Так на Заході називають високопоставлених чиновників, які повинні декларувати свої доходи і витрати.

Однак по факту складається парадоксальна ситуація. При такій колосальній документованості життя Юлії Тимошенко, в суспільстві тим не менш, навколо неї циркулює цілий легендаріум. Простий приклад: про те, що у Тимошенко проблеми зі спиною, було відомо дуже давно. 29 січня 2002 р. вона потрапила в аварію, і отримала травму [2]. Звідси і її заняття легкою атлетикою (сиречь, бігом), тому що так простіше підтримувати м'язи спини. В тюрмі вона була обмежена в можливості підтримувати фізичну форму, і стара болячка буквально вилізла боком. Є офіційний діагноз, викладений лікарями з клініки "Шаріте" [3]. Є дата операції, яку проводили над Тимошенко в Німеччині, і що був двотижневий період реабілітації [4]. Є величезна кількість фотографій, де вона протягом більше ніж півтора року пересувається, підпираючись костуром. Однак навіть від адекватних людей автору цих рядків доводилось чути абсолютно абсурдну тезу про "чудесне зцілення". Дехто із просунутих навіть заявляв про "чудесне зцілення після візиту до посла США", хоча достатньо подивитись на повну, а не порізану фотку, щоб упевнитись - Тимошенко в цей час користувалась ходунками [5]. Виникає просте питання - адже достатньо простягнути руку і перевірити факти, так чому ж такою живучою є легенда про "чудесне зцілення"?

Часткову відповідь нам дала справа Манафорта, яка неочікувано розкрила фантастичний секрет - проти Тимошенко з 2011 року велась справжня інформаційна війна, добре фінансована і продумана до дрібниць [6, 7]. Потрібні тези буквально втовкмачувались людям в голову, добиваючись безумовного рефлексу, щоб при імені Тимошенко обов'язково звучала якась політтехнологічна розробка, і ні в якому разі не ставилась під сумнів.

Однак Манафорт, так би мовити, просто впорядкував, реорганізував і перевів на типово американський індустріальний рівень вже доволі давно діючі програми. За аналізом автора, інформаційна кампанія проти Тимошенко була запущена в 2004 р., і з тих пір не припинялась. Тобто, протягом 14 років над українцями проводили масштабний експеримент - як можна інформаційно знищити політика, який буквально сприймався народом як один із його захисників, і перетворити його на втілення зла. Це навіть не перебільшення. Інна Богословська, один із чільних учасників програми Манафорта, публічно зізнавалась в тому, що проти Тимошенко почала працювати тому, що її підтримка могла сягнути 80% [8]. Це аж ніяк не було вигідно українському олігархічному пулу, якому значно простіше мати справу із президентом чи прем'єром без рейтинга - крісло такого посадовця буде залежати виключно від адмінресурсу та олігархічного консенсусу. Результати цієї кампанії ретельно моніторились, і впроваджувались в інших країнах. Так, наприклад, досвід українських інформаційних кампаній активно використовувався на президентських виборах в Сполучених Штатах 2016 р., причому дехто із українських політиків навіть примудрився буквально попастись на спробах втручання в американську політику.

Причому з уходом Януковича ця програма діяти не перестала. Вона продовжує працювати на повну потужність, іноді відволікаючись на менш важливі цілі. Основною ціллю внутрішньої інформаційної війни продовжує бути Юлія Тимошенко, яка не дивлячись на більш ніж десятирічну постійну атаку на себе продовжує зберігати і політичний вплив, і народну підтримку. Жоден інший політик роботи цієї пекельної "машини" не витримує. Це легко може засвідчити той же Сергій Лещенко, по якому вона "відпрацювала" всього пару разів - але цього вистачило для знищення репутації колись видатного журналіста.

Міць інформаційної кампанії, спрямованої проти Тимошенко, базується на кількох доволі простих психологічних ефектах. Розглянемо їх детальніше, і дізнаємось, як саме дурять населення України уже друге десятиріччя.

Ефект перший: схильність до конформізму.

Цей експеримент було поставлено Соломоном Ашем ще в 1951 р. Психолог саджав в аудиторію 7 "підсадних качок" та піддослідного. Після чого показував їм дві картки. На першій була одна лінія, а на другій - три лінії різної довжини. Студентам пропонувалось визначити, яка із трьох ліній з другої ідентична лінії на першій картці. Піддослідний завжди відповідав останнім, а "підсадні качки" завжди вказували на одну і ту ж саму відповідь. 37% піддослідних давали аналогічну відповідь, навіть якщо вона була невірна. При проведенні трьох послідовних випробувань з одним і тим самим піддослідним, відсоток збільшувався до 75%.

Висновок Аша був потверджений наступним експериментом з цієї ж серії. В аудиторію завели сімох піддослідних, кожен із яких до цього дав ту саму відповідь, що й "підсадна більшість". В аудиторії тепер не було жодного підсадного учасника. Однак всі піддослідні все одно дали невірну відповідь - ту саму, до якої їх раніше схилила "підсадна більшість". Бо кожен із них думав, що решта теж її дасть, і таким чином, всі ці індивідуальні упевненості результували в моторошне "однодумство".

Приклад: всі знають спільну фотографію Тимошенко і Медведчука [9]. Вона тиражується як доказ співпраці Тимошенко і Медведчука, і більшість упевнена, що ця фотографія зроблена в спільному штабі. Однак насправді вона була зроблена 23 січня 2002 р. на "Радіо Свобода", під час прямого ефіру між Юлією Тимошенко (тоді віце-прем'єр-міністром) та Віктором Медведчуком (віце-спікером) [10]. На цьому прямому ефірі Юлія Тимошенко жорстко опонувала Медведчуку в тому числі і по земельному питанню, а також (цікава підробиця) вперше з українських топ-політиків послалась на Степана Бандеру. Але оскільки на протязі більше ніж 10 років ця фотографія ілюструвала конспірологічні статті про зв'язки Тимошенко і Медведчука, вона сама по собі стала вважатись доказом.

Приклад попроще: ось ця фотографія Юлії Тимошенко періодично спливає як доказ "зустрічей з сепаратистами" [11], і навіть адекватні люди задають питання з її приводу. Тоді як насправді це зустріч із батальйоном "Артемівський" з авторської фотосесії Олександра Прокопенка [12]. Як бачимо, люди дуже швидко, без "підсадних качок", починають самі вказувати на неправильну відповідь. Для цього досить тільки зробити потрібне тлумачення фотографії безальтернативним. І це приводить нас до наступного психологічного ефекту, який лежить в основі кампанії проти Тимошенко.

Ефект другий: групове підкріплення.

Цим ефектом люблять користуватись пропагандисти, особливо його любили тоталітарні країни - в тому числі СРСР. Суть його полягає в тому, що суспільна думка може бути сформована не на основі фактів, а просто в силу повторення певної тези, і відсутності їй альтернативи. Цей процес абсолютно незалежний від наявності обгрунтування цієї тези. Достатньо самого її повторення в певних ключових ситуаціях. Наприклад, якщо в кожній новині згадувати припущення, що Юлія Тимошенко має тісні зв'язки з олігархом Ігорем Коломойським - то зрештою це вважатиметься фактом. Навіть якщо навести прямий доказ того, що лоббістом Коломойського був Віктор Ющенко [13], а Коломойський обіцяв виїхати з країни у разі приходу Тимошенко до влади [14], люди все одно будуть повторювати затверджену ними тезу.

На жаль, попри поширене уявлення, цей ефект діє як на людей із слабкою чи ослабленою психікою, так і на людей з раціональним мисленням. Ключовий компонент тут зовсім не теза, а відсутність альтернативи. А якщо ви контролюєте медіа, то зможете домогтись єдиного викладення тези у всіх легкодоступних джерелах - таких як газети, телебачення, інтернет. Саме так, "ботоферми", які активно нині працюють в соцмережах, працюють на ефект групового підкріплення. Масовість вкидів та SEO-практики (технічні засоби підкручування результатів пошуку) робить альтернативну думку менш знаходжувальною, і практично недоступною тому, хто не знає, що шукати. До речі, це одна із класичних технік ведення справжньої інформаційної війни.

Ось чому Пол Манафорт, впорядковуючи програму "війни проти Тимошенко" основним її елементом зробив саме "групове підкріплення". Ви знайдете це в розділі "Блоги" та "Створення цифрового впливу", де Юлію Тимошенко планували виставити корупціонеркою, російською агенткою і навіть антисеміткою. До речі, сайт, створений за лекалами Манафорта, і який повинен був методами "оптимізації пошукових систем" стати джерелом "правди про Юлію Тимошенко", досі існує і продовжує свою діяльність - можете перевірити самі, тільки протигаз надіньте, про всяк випадок [15]. До нього можна додати численні спеціалізовані "групи контенту" в соціальних мережах, типу "Юля Стоп", і так далі. Всі вони працюють на те, що пересічній людині буде легше знайти "підготовлену інформацію" замість правдивої, і вона попаде в капкан групового підкріплення.

Однак Юлія Тимошенко завжди веде себе активно, вона скликає прес-конференції, брифінги, виступає перед людьми, і періодично ламає дбайливо створену суспільну думку. Саме тому під час ув'язнання Тимошенко інформаційно ізолювали, і подавали всю інформацію про неї або через контрольовані ЗМІ, або в інтерпретаціях різноманітних політологів. Це створило практично ідеальний грунт для створення потрібної суспільної думки, яку формували за принципом саме групового підкріплення. В його рамках часто використовувався ще один важливий ефект, пов'язаний із автоматичною довірою людини до офіційної особи.

Ефект третій: некритичне ставлення до повідомлень офіційних осіб.

Насправді, це один із наслідків дуже страшного експерименту Мілгрема, проведеного в 1963 р. В його рамках двом піддослідним видавались ролі вчителя та учня. "Учень" повинен був здавати екзамен на основі простого теста, а учитель - контролювати його. Якщо учень давав невірну відповідь, учитель мусив вдарити його струмом - спочатку слабким (15 вольт), а потім все сильніше і сильніше - аж до 450 вольт. Учителя і учня потім розводили по різних кімнатах, і надалі вчитель бачив тільки відповіді на спеціальному табло, а учня тільки бачив на екрані телевізора (без звука). Звісно, що насправді учень ніяких відповідей не давав, вони підбирались так, щоб на 1 правильну відповідь приходились 3 невірні - т. ч. "вчитель" в будь-якому випадку доходив до 450 вольт. А в кімнаті замість учня сідав спеціальний актор, який симулював судоми від удару струмом. На певному етапі "учитель" відмовлявся, тому що бачив, що струм причиняє страждання "учневі". І тоді входив "офіційний чиновник" (з правдоподібними документами), який "офіційно санкціонував" продовження екзамену і навіть давив авторитетом. Результати налякали самого експериментатора - 65% піддослідних підкорялись "чиновнику", і давили кнопку струму, аж поки не доходили до 450 вольт і не "вбивали" учня. Загалом, саме такий відсоток і схильний автоматично довіряти офіційним чиновникам, або людям із відповідним статусом - наприклад, військовим, контррозвідникам и так далі.

Таким чином, коли, наприклад, Віктор Ющенко стверджує, що Тимошенко - це катастрофи і постійні кризи [16], то більшістю населення це буде сприйнято із великим ступенем довіри. Причому цією довірою, коли йдеться про Тимошенко, влада завжди зловживала, навіть в ущерб економіці країни. Наприклад, саме автоматична довіра до офіційних повідомлень спричинила інфляцію під час видачі людям так званої "юліної тисячі". Ця "тисяча" була зовсім не роздачею населення халявних грошей, а частковим поверненням внутрішнього боргу, який був цілком офіційно визнаний Україною перед своїми громадянами, і був частиною бюджетної розкладки [17]. На виплати було потрачено всього 6 млрд. грн. [18], що є невеличкою сумою при ВВП 912 млрд. грн. та дохідною частиною бюджету в 172 млрд. грн. Інфляцію це не могло спричинити чисто фізично, навпаки, за рахунок спрямування додаткових коштів споживачам повинні були збільшитись обіги малого та середнього бізнесу - адже люди отриману "тисячу" витратили на покупки. Однак Віктор Ющенко заявив, що ці саме ці виплати спричинять додатковий виток інфляції [19]. Це було сприйнято як офіційна думка, і виробники заклали в ціну так звані "інфляційні сподівання" - це така складова ціни, якою виробник страхується від можливого різкого стрибка цін. А це спричинило каскадне підвищення цін в інших галузях. Результат: 14,8% інфляції, і все через повідомлення президента країни, що 6 млрд. грн. спричинять не просто інфляцію, а "галоп" (так в тексті).

Рівно по тому ж самому принципу будувались й інші компоненти інформаційної кампанії того часу. Взяти хоча б повідомлення заступника глави Секретаріату Президента Андрія Кислинського, що Секретаріат Президента має докази «державної зради і політичної корупції у діях Юлії Тимошенко» [20]. Причому називались конкретні суми - в 1 млрд. дол. - які уже виділені на підтримку Тимошенко на президентських виборах, в обмін на пасивну позицію Тимошенко стосовно Грузії (це 2008 р., якраз грузинська війна). Авторитет СБУ і Секретаріату Президента і тут зробив свою справу: навіть при наявності прямих доказів, що Тимошенко пасивної позиції по Грузії НЕ займала - а навпаки, послала Григорія Немирю як свого представника [21] і відстоювала цілісність Грузії [22], а факта фінансування і взагалі не довели - на виборах 2010 р. інформація про те, що кампанію Тимошенко буцімто фінансує Кремль і про "пасивну позицію по Грузії", стала одним із чільних факторів зменшення її підтримки. Люди попросту не могли собі уявити, що вищі державні посадовці можуть так нахабно брехати. Вони автоматично довірились "офіційному чиновнику". 

Манафорт знову ж таки перевів цю практику на індустріальні рейки. На створення негативного іміджу Тимошенко працювали не лише судова система, дипломатія та журналістика, а й навіть тюремна адміністрація, яка періодично робила "викиди" про "розкішне" життя Тимошенко в тюрмі, і монтувала "компрометуючі" відео. 

Найстрашніше в цьому ефекті - він дуже довго діє, і може приймати ще більш викривлені форми. Наприклад, у вигляді тверджень, що в 2008 р. Тимошенко... займала проросійську позицію, і "коли танки нищили Грузію, хіхікала з Путіним". Остання фраза не метафора, а пряма цитата з форумних дискусій. В ній ми бачимо іще один важливий психологічний ефект, використаний проти Тимошенко - штучним чином зіставлені зовсім різні події, і їм надано зовсім інше висвітлення.

Ефект четвертий: переписування історії.

Людина вибудовує асоціативні ланцюжки не за їх причинно-наслідковими зв'язками, а швидше за їх подібністю та послідовністю. Вони до того ж мають доволі хитке відчуття історії, і події минулого, навіть реально не пов'язані, можуть в їх пам'яті укластись як послідовні. Надто, якщо одна з цих подій була озвучена офіційними особами, і через це сприймається як дуже вагома. Яскравим прикладом такої хибної асоціації є широковідоме "хіхікання". Оскільки в цій сцені йшлось про Саакашвілі, асоціативний ланцюжок будується саме по його імені та пов'язаними з ним поняттями. Виходить приблизно так: Жарт про Саакашвілі -> Грузія -> Війна в 2008 р. -> Тимошенко займала пасивну позицію -> Тимошенко хіхікала над війною в Грузії.

На практиці цей ланцюжок збудований із рознесених в часі подій, та із використанням "офіційних" тверджень. Як ми уже знаємо, пасивну позицію Тимошенко не займала. Тим паче, що війна була в серпні 2008 р., а "хіхікала" Тимошенко в грудні 2009 р. Так що фраза "Коли Путін убивав грузинів, Тимошенко із ним хіхікала" залишається цілком і повністю вигадкою пана Ляшка, який першим цю тезу озвучив публічно саме в цій формі. Виходить, що дві ключові ланки ми виключили, і весь "компромат" посипався прямо на очах. У якості додаткового доказу можна навести слова самого президента Саакашвілі, який подякував Тимошенко за її позицію під час грузинської війни [23].

Альтернативні послідовності зручно будувати для подій, які більшість пам'ятає невиразно, або й зовсім не пам'ятає - і схильна сприймати їх на віру, адже "щось таке було". Саме тому штучні асоціативні ланцюжки використовуються для "роботи" із подіями 90-х років. Їх і так більшість пам'ятає невиразно, бо часи були важкі, і люди більше займались власним виживанням, ніж слідкуванням за політикою. Взяти хоча б історію з "контрабандою валюти", якою Тимошенко свого часу буцімто займалась. Історія дуже весела. В липні 1995 р. Тимошенко вилітала до Москви чартерним рейсом. Коли вона уже сідала на літак, то звідкілясь взявся другий пілот і приніс сумку із 26 тис. дол., як буцім передав Тимошенко чоловік. Тут же до літака підходять митники, і відповідно... до радянського Кримінального Кодексу арештовують Тимошенко за контрабанду валюти. Це при тому, що на той час діяла нова редакція ст. 201 ККУ, згідно якої валюта не є предметом контрабанди. Далі з'ясовується, що чоловік Тимошенко грошей їй не передавав, а сам другий пілот, який сумку приніс, десь зник. В 2001 р. всі обвинувачення по "контрабанді валюти" були зняті за фізичною відсутністю доказів [26]. Тут, як бачимо, просто-напросто "забули" розповісти обставини справи, і те, що звинувачення були зняті. Однак байка про контрабанду в особливо великих розмірах, якою займалась Тимошенко, іноді зустрічається у цілком адекватних людей. 

Аналогічно обходяться і з кримінальною справою Лазаренка в США, яку навіть зараз цитують як "доказ", що Тимошенко в США вважається злочинницею і знаходиться під слідством. В даному випадку знову ж таки цитують тільки подання обвинувачення, і "забувають" сказати, що суддя Мартін Дженкінс зняв всі звинувачення з Тимошенко в рамках тієї справи ще в 2004 р. [27], причому із формулюванням "уряд не може використовувати матеріали цієї справи для переслідування Тимошенко". А головна слідча Марта Борщ, яку всі ці роки подавали як "американського мисливця на Тимошенко", й зовсім заявила, що Тимошенко фігурувала в справі лише епізодично, і виключно як потерпіла [28]. 

При Манафорті переписування історії було вирішено знову ж таки, перевести на новий рівень. Для написання спеціальної "авторизованої" біографії Тимошенко був найнятий німецький журналіст Франк Шуманн, який видав в 2012 р. книжку під гучною назвою "Аферистка", в якій було акуратно зібрано всі "альтернативно-історичні" події навколо Тимошенко. Книжка повинна була послужити своєрідною бомбою, яка була покликана відвернути від Тимошенко західні політичні кола. Американського політтехнолога підвела дрібниця: автора для цієї книжки підібрали хорошого, добросовісного - він навіть дбайливо зібрав всі численні "сальні історії", які фабрикувались про Тимошенко, і придумав парочку нових - але із дуже вже підмоченою біографією. Франк Шуманн був не лише офіційним біографом Еріха Хонеккера, останнього комуністичного сатрапа НДР, а й інформатором "Штазі" [30]. Воно і не дивно, бо за таку брудну справу навряд чи взявся хтось із дійсно іменитих журналістів.

Втім, використання подібних одіозних персонажів для "вскриття правди про Тимошенко" та різноманітних "інсайдів", теж є майже традицією в психологічній війні проти Тимошенко.

(далі буде)


[1] http://news.bigmir.net/ukraine/518925-Advokat-Timoshenko-oskarjiv-vidnovlennya-spravi-shodo-kartok-Somolli-Enterprises-Limited
[2] https://kp.ua/politics/312304-tetia-eks-premera-rasskazala-pochemu-u-tymoshenko-bolyt-spyna
[3] https://censor.net.ua/photo_news/201120/diagnoz_timoshenko_ot_nemetskih_vracheyi_dokument
[4] https://korrespondent.net/ukraine/politics/3317810-reabylytatsyia-tymoshenko-posle-operatsyy-prodlytsia-do-dvukh-nedel
[5] https://graniru.org/Politics/World/Europe/Ukraine/m.225216.html#a-225270
[6] https://blogs.pravda.com.ua/authors/shkrum/5ad6f74c68b99/
[7] https://www.theguardian.com/us-news/2018/apr/05/ex-trump-aide-paul-manafort-approved-black-ops-to-help-ukraine-president
[8] https://www.facebook.com/inna.bogoslovska/posts/2190736794546513?comment_id=2190746391212220&reply_comment_id=2190866254533567&comment_tracking=%7B%22tn%22%3A%22R9%22%7D (скриншот: https://imgur.com/S3w8j8l)
[9] http://ipress.ua/media/gallery/full/t/i/timoshenko_medvedchuk.jpg
[10] http://ru.telekritika.ua/news/2002-01-24/10200
[11] https://i.obozrevatel.com/2014/4/22/918075.jpg?size=900x600
[12] https://photo.unian.net/ukr/detail/548637.html
[13] https://www.pravda.com.ua/news/2005/05/18/3009841/
[14] https://censor.net.ua/news/144899/kolomoyiskiyi_ya_govoril_chto_esli_timoshenko_stanet_prezidentom_to_ya_uedu_v_emigratsiyu_nu_a_esli
[15] http://tymoshenko-vona.com/
[16] https://ru.tsn.ua/ukrayina/yushchenko-o-timoshenko-nabralis-kak-suchka-bloh.html
[17] http://pidruchniki.com/20080215/finansi/derzhavniy_borg_ukrayini
[18] https://tsn.ua/groshi/timoshenko-poobitsyala-povernuti-yulini-tisyachi-za-chotiri-misyatsi.html
[19] https://www.unian.ua/society/95071-yuschenko-bojitsya-scho-inflyatsiya-pereyde-na-galop.html
[20] https://www.radiosvoboda.org/a/1192758.html
[21] https://www.bbc.com/ukrainian/indepth/story/2008/08/080815_nemyria_georgia_oh.shtml
[22] https://tsn.ua/ukrayina/timoshenko-pidtrimuye-teritorialnu-tsilisnist-gruziyi.html
[23] https://gazeta.ua/articles/politics/_pid-chas-vecheri-z-lyudinoyu-timoshenko-saakashvili-podyakuvav-za-groshovu-dopomogu/252226
[24] https://www.obozrevatel.com/ukr/crime/70123-lyubov-pohozhaya-na-bij.htm
[25] https://www.pravda.com.ua/articles/2009/08/19/4147337/
[26] https://dt.ua/LAW/z_timoshenko_znyato_obvinuvachennya_v_kontrabandi_poki_scho_lishe_valyuti.html
[27] https://journal.probeinternational.org/2004/05/12/us-court-drops-many-charges-against-ukrainian-ex-premier/
[28] https://dt.ua/POLITICS/u_ssha_nikoli_ne_visuvali_zvinuvachennya_timoshenko_v_spravi_lazarenka.html
[29] http://dozor.kharkov.ua/news/culture/1131744.html
[30] https://www.pravda.com.ua/news/2012/12/25/6980503/