Якщо посадити в одну кімнату двох затятих противників Тимошенко - одного із 2006 року, а іншого з 2018-го, вони негайно подеруться. Першому буде абсолютно незрозуміло, яке відношення до Тимошенко має Лазаренко, і чому Тимошенко - агент Кремля. А у другого очі полізуть на лоба від відомостей, що Юля - сіоністка, американська ставлениця і має "заплямоване" походження. В це важко уявити, але "медіа-образ" Тимошенко, з яким завзято боролись численні українські "правдоруби" лихо змінювався від виборів до виборів, щоразу представляючи її як втілення всього найгіршого, що на той момент міг собі уявити виборець, і до чого могли додуматись на Банковій.

Наприклад, в 2006 році Юлію Тимошенко виставляли змовницею, яка за сприяння американського посла Дж. Гербста планувала усунути від влади Віктора Ющенка і захопити владу. Саме так, в це зараз важко повірити, але "змову в лісі", яка стала формальною підставою для відставки першого уряду Тимошенко, утворили Ю. Тимошенко, О. Турчинов, М. Бродський, С. Піскун, А. Гриценко, М. Томенко і навіть Юлія Мостова, головний редактор "Дзеркала тижня". Зустріч, щоправда, не стосувалась імпічменту, як це подала прес-служба президента. Справа в тому, що напередодні, тобто 7 вересня 2005 р. відбулась нарада в кабінеті Президента, де обговорювалась нещодавна заява Олександра Зінченка [1], який прямо звинуватив тодішнього керівника РНБО Петра Порошенка, а також Олександра Третьякова і Миколу Мартиненка в утворенні системи паралельної влади і відтворення кучминської системи. Однак обговорювали там зовсім не Зінченка і оприлюднені ним відомості, а... причетність до цього Юлії Тимошенко. Зокрема, Микола Мартиненко прямо заявив про те, що скандал - справа рук Тимошенко. Після чого засідання перетворилось на імпровізоване судове засідання, де Юлія Тимошенко виступала в ролі підсудної, яка повинна була доказувати свою невинність в атаці на президента. Засідання продовжувалось дуже довго, і нарешті зійшлись на компромісному варіанті: у відставку йдуть П. Порошенко, О. Турчинов, С. Піскун, М. Томенко і С. Терьохін.

Однак Ющенко поставив іще дві умови. Він зажадав від Тимошенко публічних вибачень перед Порошенком та іншими фігурантами "скандала Зінченко", розпустити свою політичну команду, не входити в будь-які союзи з партіями ПРП та УНП, а також увійти в спільний список єдиної президентської партії [2]. Саме тому Юлія Тимошенко після довгої наради 7 вересня і вирішила зібрати своєрідний "консультативний штаб", який і був потім названий "змовою в лісі".

Тут треба зробити невеличкий відступ і детально пояснити, що тоді відбувалось. Петро Порошенко відповідав за "судову реформу", за якою суди фактично підпорядковувались РНБО, із телефонним правом і тиском на суддів. Олександр Третьяков відповідав за входження до спостережних рад Ощадбанка, Укртелекома, найбільших видавничих холдингів та нафтогазовій схемі. Після того, як ще в березні Юлію Тимошенко було усунуто від контролю над ПЕК [3] (із широковідомим формулюванням "не чіпай моїх хлопців"), в Нафтогаз повернувся такий собі Ігор Воронін, один із архітекторів кучминських газових схем. Він був призначений на посаду заступника очільника Нафтогазу, не дивлячись на те, що СБУ тоді вело розслідування стосовно його причетності до газових схем. Цей же самий Ігор Воронін в 2006 р., після укладення угоди Єханурова-Івченка, став керівником фірми "Укргаз-Енерго", дочірньої компанії "Росукренерго", і монопольного постачальника всього газу в Україну [4]. Тобто, вибудовувалась рівно така сама система, яка існувала при Кучмі - де президентське оточення є своєрідною "Зоряною Палатою", яка керує країною в ручному режимі, а президент є "головним" олігархом, який отримує прибутки від газового бізнесу. Олександр Зінченко, будучи державним секретарем, не міг не бачити всі ці перестановки і підготовку до укладання нового олігархічного консенсуса. Ось чому він вийшов на відкриту прес-конференцію, і виклав все, як є.

Так ось, після того, як Юлії Тимошенко по факту поставили вимогу відмовитись від політичної кар'єри, в обмін на включення до уже нової, пост-помаранчевої, олігархічної системи - вона і зібрала свій штаб. Про імпічмент на цьому засіданні не йшлось. Це опосередковано потвердив посол Гербст наступного дня [5], а вже в 2014 р. це потвердив В. Чепинога. який тоді був керівником прес-служби Тимошенко [6]. Йшлось навпаки, про збереження помаранчевої коаліції і збереження уряду Тимошенко як "майданівської коаліції". Адже відставка Тимошенко автоматично означала, що Майдан де-факто програв і замість змін в державі відбулась реставрація кучминської системи.  

8 вересня 2005 р. Віктор Ющенко відправив уряд Тимошенко у відставку. Йому виявилось ближчими і зрозумілішими "своє" оточення і образ "гетьмана", який уже тоді почав навколо нього формуватись. Злі язики кажуть, що уже згаданий вище Гербст скрушно заявив з цього приводу - "Американці ділять на чорне і біле, на добро і зло. Я завжди говорив, що Ющенко - це більш світлий відтінок сірого, тоді як Кучма і Янукович - це більш темний відтінок сірого". Слова були пророчі, не так далеко лишалось до того дня, коли Ющенко подасть на посаду прем'єр-міністра Віктора Януковича, а його політична сила увійде в "Антикризову коаліцію" разом із Партією Регіонів. А про "невинно постраждалих" ми тепер знаємо достатньо, щоб знати, що Зінченко навіть трохи применшив обсяги корумпованості оточення Ющенка. Чи просто з тих часів у них значно виросли апетити...

Однак звідки ж взялась історія про імпічмент, змову, плани повалити українського президента у спілці з американцями? Про це народу розповів 28 лютого 2006р. року член політради БЮТ, який "не витримав, і вирішив розповісти людям всю правду про Юлію Тимошенко". Ім'я цього героїчного персонажа - Дмитро Чобіт. Він же "тушка зеро", перший в історії постмайданівської України політичний діяч, який втік з своєї партії задля особистих профітів. І від нього ж йде відлік української програми інформаційної війни проти Юлії Тимошенко.

Стоп! Ми сказали "української"? Хіба до цього існувала якась інша програма інформаційної війни проти Юлі? Існувала. І вела цю війну... Росія.

Початково Юлія Тимошенко майже не цікавила російський істеблішмент як політик. Вперше Росія нанесла удар по ній ще в 2001 р., а було це братською допомогою своєму багаторічному вассалу Кучмі в побудові пострадянської деспотії і знищенні всіх потенційних політичних конкурентів. Саме у якості допомоги Л. Кучмі була сфабрикована "справа генералів" в Росії, яка нині використовується як... доказ, що Тимошенко є агентом Кремля. При цьому висувається абсолютно абсурдна теза, що наявність справи в Москві робить Тимошенко контрольованою. Штука в тому, що справа ця фабрикувалась зовсім з іншою метою, а Тимошенко на момент її фабрикації вважалась агентом МВФ і Сполучених Штатів.

Знову, зробимо невеличкий відступ, і розберемо цю справу детальніше, адже вона дуже добре демонструє різницю між "медіа-історією Тимошенко" і реальним перебігом справ. Заодно подивимось, за яких умов справа в Кремлі може стати "способом контролю політика".

5 січня 2001 р. Генеральна Прокуратура порушує дві справи проти Юлії Тимошенко, яка тоді була віце-прем'єр-міністром по ПЕК. Формальною підставою було ухиляння від сплати податків. Правда, податок цей вводився окремим законом, якому була надана зворотня сила - тобто, податок нараховувався не з момента вступання закону в силу, а з дати заснування фірми. Таким чином, прибуткова компанія із мільярдними обігами одномоментно вгрузала у велетенський борг, який дозволяв арештувати всі її рахунки. Реальних причин було дві. Юлія Тимошенко скасувала бартер в енергетичній сфері, пішовши не тільки супроти власних бізнес-інтересів (адже саме на бартері заробляла її фірма ЕЕСУ), а й тодішніх, іще не до кінця оформлених, українських олігархів. А другою причиною було заважання ЕЕСУ планам президента Л. Кучми перетворити газовий бізнес у виключний "бізнес президентів". За дивним збігом, і те і інше було загрозою інтересам Росії. Через бартерні схеми російські монополісти уже готувались скупити українську економіку, а президентський газовий бізнес є зручним методом контролю. Виконуєш настанови Кремля - отримай низьку ціну, не виконуєш - отримай високу ціну.

Далі події розгортались блискавично. 9-11 лютого 2001 р. Л. Кучма зустрічається з В. Путіним, і приймає рішення про з'єднання енергетичних систем двох країн. Таким чином, створюються передумови для заходу в країну російських трейдерів, таких як "Ітера". В дужках зазначимо, що основним дилером і лоббістом цієї фірми тоді був Віктор Пінчук [7]. 13 лютого Генеральна Прокуратура арештовує Юлію Тимошенко. А 19 лютого на український ринок заходить "Ітера", заключає монопольний контракт на поставку туркменського газу [8], і ЕЕСУ - зусиллями двох країн - викинута з ринку. Газовий бізнес, відповідно, переходить у президентські руки.

Росії (тобто, Путіну) був цілком зрозуміле бажання Кучми знищити Тимошенко. Адже точно так само він щойно розгромив концерн "Медіа-Мост" Володимира Гусинського, який становив не лише фінансову, а й медійну загрозу його щойно встановленій диктатурі.

Однак Тимошенко повела себе зовсім іншим чином. Зустріч Кучми і Путіна нічого хорошого не обіцяла, тому вона - не чекаючи арешту - 9 лютого 2001 р. утворила політичний союз "Форум Національного Порятунку" (ФНП), який проголошував повернення України на европейський шлях розвитку [9]. Маніфест форуму настільки налякав Кучму, що той 13 лютого (тобто, одразу після завершення зустрічі із кремлівським диктатором) оприлюднив звернення, відоме як "Лист трьох". Документ убойний навіть по нинішнім міркам: в ньому утворення політичного союзу, який ставить за мету євроінтеграцію, називалось... зародженням фашистського руху [9]. 

Маленький штришок: партія "Батьківщина" на той час вважалась правою партією [10], ось звідки взялось звинувачення у фашизмі. А в 1999 р. тоді ще депутатська група "Батьківщина" була... правою опозицією. Тоді в парламенті опозиція ще не була монополізована за допомогою хитрих маркетингових ходів типу назви "Опозиційний Блок" і т. д., а цілком офіційно ділилась на праву і ліву. І ще один маленький фактик - під "Листом Трьох" стояв підпис не лише Кучми. Його також підписав Віктор Андрійович Ющенко, який всього через три роки про це "забуде", і оголосить себе самого праволіберальним політиком, тоді як Тимошенко звинуватить в "лівацтві", таким чином переписавши заднім числом історію. 

Кучма був готовий боротись із економічним противником, якщо хочете - олігархом (хоча цей свій статус Тимошенко власноруч "вбила", знищивши бартерні відносини). А ось із політичною партією, більше того, політичним блоком він битись був не готовий. Ось тоді Кремль і зацікавився Юлією Тимошенко як політиком, і простягнув брату-диктатору руку допомоги.

Форум Національного Порятунку швидко об'єднав навколо себе всі здорові демократичні сили праволіберального напрямку. Саме в цей час до "Батьківщини" починають приглядатись і націоналісти. Мало кому відомо, але було така структура - "Щит Батьківщини", яка була своєрідним силовим крилом ФНП і була одним із лідерів протестів "Україна без Кучми" 6 лютого 2001 р. [11]. Складалась вона саме із націоналістів. Так що в березні 2001 р. Тимошенко вийшла з тюрми майже героїнею.

Ось тут проти неї і виступила Росія. 12 липня 2001 р. в газеті "Красная звезда" (орган МО РФ) виходить стаття Б. Солдатенка "Русский лохотрон". Стаття закладала основу для так званої "справи генералів", які буцімто отримали хабаря від Юлії Тимошенко, і бюджет РФ поніс втрати на суму 450 млн. дол. В 2001 р. Московський арбітражний суд задовольнив позов МО РФ до ЕЕСУ про стягнення 26 млн. 228 тисяч. дол., а суму боргу зменшив до 330 млн. дол. Однак цього було досить. Кучма отримав легальну можливість тримати кошти ЕЕСУ арештованими: таким чином, як йому здавалось, він позбавляв Тимошенко (а через неї Форум Національного Порятунку) фінансової основи. Зверніть увагу, яким саме чином використовувалась "московська справа". Це був інструмент не контролю Тимошенко як політика, а способ її ліквідації. 

Маленький штришок: кошти, які фігурували в "справі генералів" ніколи не обліковувались в бюджеті ні МО РФ, ні бюджету РФ. А всі свідчення в цій справі буквально вибивались прокуратурою РФ, як про це вже згодом розповів один із фігурантів справи - полковник ФСБ М. Трепашкін [12], який вийшов на свободу в 2007 р. 

Тимошенко, тим не менш, витримала цей удар. Можна навіть сказати, що за нього вона була вдячна - адже саме завдяки цьому вона стала "чистим" політиком, чия діяльність будується тільки на народній підтримці, а не на контролі частини економіки.

Тоді Росія ввела в гру свою перевірену агентуру. Ні, не Петра Симоненка. Знайомтесь, іще один "агент ноль" інформаційної війни проти Тимошенко: Наталія Вітренко. Саме від неї українці й дізнались, що Тимошенко - воровка. А сама ця фраза вперше прозвучала на телевізійних дебатах 7 травня 2002 р. (ага, в це важко повірити, але в ті часи таки були публічні дебати) [13]

Цікаво, чи усвідомлюють ті, хто зараз в коментах ражо сиплють штампом "Тимошенко - воровка", що насправді вони попросту продовжують виборчу кампанію Наталії Вітренко 2002 р., яка цілком і повністю була побудована на звинуваченнях Тимошенко в крадіжці? Вона розгорнула настільки бурхливу діяльність, що навіть суддя Анатолій Дідковський не витримав і заборонив Вітренко публічно називати Тимошенко "воровкою" в будь-яких сенсах цього слова (так в рішенні) [14]. 

Однак і ця спецоперація провалилась, і партія "Батьківщина" потрапила до парламенту, хай і з дуже невеличким відсотком 7,26%, а ось Вітренко в парламент не попала. І тоді Росії довелось шукати інших способів допомогти Кучмі із знищенням непокірного політика. Тут до справи долучився Віктор Медведчук, кум Володимира Путіна, і досвідчений спеціаліст з політичних інтриг.

Основною метою Медведчука стало недопущення утворення спочатку в парламенті, а потім і на виборах 2004 р. потужної коаліції, здатної повалити Леоніда Кучму. І основною його ціллю була Юлія Тимошенко. Віктор Ющенко, як ми уже показали вище, був цілком готовий співпрацювати з Кучмою, і уже продемонстрував це своїм підписом під "листом трьох". А отже, задачею-максимум було недопущення союзу Ющенка і Тимошенко, навіть ситуативного.

З цією метою Медведчук сфабрикував проти Тимошенко так звану "справу Боровка" 18 червня 2004 р.. В. Боровко був її помічником, і зненацька виступив із публічною прес-конференцією про своє прозріння і про те, що Тимошенко збирає компромат на своїх політичних опонентів [15]. Справа була відвертим фабрикатом, але нічого особливого від неї і не вимагалось - достатньо було виникнення всередині опозиції групи політиків, які б злякались, що Тимошенко про них може щось дізнатись. Головним сміхом в цій справі був список людей, на яких Тимошенко буцімто "компромат" збирала:  Леонід Кучма, Микола Азаров, Віктор Янукович... ну і сам Медведчук.

Далі Медведчук наносить наступний удар: по його указці прокуратура заново відкриває справу ЕЕСУ. 18 травня була арештована 
Антоніна Болюра, бухгалтера ЕЕСУ, а вже 20-го відкрита справа і проти Тимошенко. Є інтерв'ю BBC того часу, де Юля чітко вказує, що натхненником і замовником цих справ є саме Медведчук [16].

Розрахунок виправдався, в опозиції тут же виникла група стурбованих людей, які по-перше боялись компромату на себе, а по-друге бажали дистанціюватись від "токсичної" Тимошенко. Ось їх список (вони виступали проти укладення угоди "Сила Народу" 2 липня 2004 р.): Роман Безсмертний, Петро Порошенко, Юрій Єхануров, Юрій Костенко, Микола Мартиненко. Чи не дуже знайомим вам виглядає цей список, з огляду уже сучасних подій? 

Втім, 2 липня 2004 р. коаліція "Сила Народу" все-таки була створена і договір підписано. Виникла реальна можливість приходу Тимошенко до влади, а це пряма загроза пострадянській деспотії, уже побудованій Кучмою.

І тут, ви не повірите - знову напряму включилась Москва. 15 вересня 2004 р. Генеральна Військова Прокуратура заявила про наявність доказів проти Тимошенко [17], а вже наступного дня українська Генпрокуратура взяла "під козирьок" і зобов'язалась в найкоротший термін виконати подання і доправити Юлю в Росію [18]. Причому все було максимально серйозно: документи на неї подали в російське відділенні Інтерпола, і готувалась навіть спецоперація із захвату Юлії Тимошенко і силового її вивезення в Росію [19].

Знову, зверніть увагу, "московська справа" застосовується не для контролю над політиком, а для фізичного вилучення Тимошенко з політичного простору. Що й не дивно, російська Феміда не має юрисдикції на українській території... хіба що українська Прокуратура є філіалом російської. До речі, знаєте, коли "московська справа" вилізла втретє? Ви не повірите, при Вікторі Януковичі, який відчайдушно шукав способу поміняти юліні сім років на пожиттєве [20]. Але жодного, підкреслю, жодного разу вона не використовувалась задля встановлення над нею якогось контроля, тільки і виключно як спосіб боротьби із Тимошенко, яка розцінювалась як ворог. 

Дочитавши до цього місця, уважний читач задасть просте питання: сопсна, як? Адже всюди написано, що Тимошенко - агент Кремля, що вона із того ж табору, що й Вітренко, що вона разом із Лазаренком все украла, а Медведчук - так і зовсім мало не найближчий друг. 

І тут ми повертаємось до нашої "тушки ноль", Дмитра Чобота. Він не просто тушка, він - литератор, автор цілої серії "викривальних" книжок про Тимошенко. Так ось, в його перших книжках - "Монолітне болото" та "Фарисеї" - немає ні слова ні про Лазаренка, ні про Медведчука, ні навіть про те, що вона - агент Кремля. Ці книжки присвячені зовсім іншій темі: моральним правам Тимошенко займати найвищі пости в державі. В них, зокрема, детально розглядався невеличкий родовід Тимошенко, яка походила із неповної родини, і співставлявся із багатим родинним деревом Віктора Ющенка [21]. Останній при цьому позиціонувався як мало не уособленням України, нащадком давніх гетьманів і оборонцем традицій. Тимошенко же, на противагу йому оголошувалась не лише "таємною єврейкою", а й провідником гіперсіонізму (так в тексті, див. "Родовід Юлії Тимошенко"). 

Єдиний розділ в "Фарисеях", який присвячений відносинам Тимошенко і Путіна - взагалі не стосується Тимошенко як такої. Цей розділ легітимізує укладення газового договору 4 січня 2006 р., і який завів на ринок фірму "Росукренерго" - афільовану структуру С. Могилевича, а через нього - Володимира Путіна. Чобіт посилається там на російського політолога і політтехнолога С. Белковського, який теоретизував про можливість домовленостей Тимошенко про поставки газу в Україну по 110-115 доларів за тисячу кубів через фірму "Ітера" (а нам уже відомо, що це за фірма, і хто насправді її дилер). Таким чином, начебто логічним виглядає контракт 2006 р. по ціні 95 доларів за тисячу кубів через фірму "Росукренерго".

Однак Тимошенко станом на кінець 2005-го - початок 2006 р. - просто депутат Верховної Ради, опозиціонер. Вона не має ні економічних можливостей заключити такий договір (ЕЕСУ повністю розгромлена ще в 2001-му), ні політичних - вона не є ні членом уряду, ні навіть профільним чиновником ПЕК. Тобто, вона навіть теоретично не могла заключати ніяких контрактів із Путіним. А значить, газовий контракт 2006 р. зовсім не був "порятунком від гіршої долі". Він був завершальним аккордом відтворення кучминської системи влади, Перша Реставрація, яку населенню "продали" як визначну перемогу.

Чобіт, таким чином, став першим пробним каменем основної технології, яку будуть в подальшому використовувати проти Тимошенко:
- спершу теоретизування про якийсь перебіг подій, наприклад, підпорядкування України Росії. Потім нав'язливе залякування населення, що саме так Тимошенко і зробить. Замість неї пропонується "поміркований" кандидат, із "значно м'якшими планами". Налякане населення позбавляє Тимошенко підтримки, і вибирає поміркованого кандидата. А невдовзі після виборів виявляється, що оте "теоретизування, що може зробити Тимошенко" насправді і було планом "поміркованого" кандидата.

Це, власне, і є причиною, чому з Тимошенко в 2008-2010 рр. ударними методами стали ліпити "агента Росії". Справа в тому, що в президенти знову балотувався Віктор Янукович, якого вирішено було подати населенню як "проросійського кандидата, але економічного націоналіста" на противагу "агенту Кремля, повністю контрольованого за допомогою кримінальних справ". Саме таку стратегію для Віктора Федоровича намалював його новий політтехнолог Пол Манафорт.

Як ми знаємо, все відбулось навпаки. Саме Янукович і був тим агентом, який повністю контролювався Москвою.

Однак історія інформаційної війни проти Тимошенко ще далека від свого завершення.

[1] https://www.pravda.com.ua/rus/articles/2005/09/5/4391567/
[2] https://www.pravda.com.ua/articles/2005/09/9/3013223/
[3] https://www.pravda.com.ua/articles/2005/03/16/3007934/
[4] https://www.epravda.com.ua/publications/2009/02/3/180002/
[5] https://www.obozrevatel.com/ukr/politics/69480-timoshenko-ne-obgovoryuvala-z-poslom-ssha-impichment-yuschenku.htm
[6] http://ipress.ua/articles/prezydent_proty_premiera_yak_yushchenko_vidpravlyav_u_vidstavku_tymoshenko_92678.html
[7] http://file.liga.net/persons/viktor-pinchyk
[8] http://www.compromat.ru/page_10627.htm
[9] https://www.pravda.com.ua/news/2001/02/14/2981881/
[10] https://www.pravda.com.ua/news/2001/11/20/2985303/
[11] https://www.pravda.com.ua/news/2001/02/6/2981810/
[12] http://tema.in.ua/article/6822.html
[13] http://podrobnosti.ua/18024-timoshenko-vitrenko-i-11-pod-sud.html
[14] http://fakty.ua/91328-verhovnyj-sud-zapretil-natale-vitrenko-nazyvat-yuliyu-timoshenko-quot-vorovkoj-quot
[15] http://www.pravda.com.ua/news/2004/05/18/2999939/
[16] http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news/story/2004/05/040520_ukr_tymoshenko.shtml
[17] http://www.pravda.com.ua/news/2004/09/15/3002434/
[18] https://www.pravda.com.ua/news/2004/09/16/3002484/
[19] https://www.pravda.com.ua/news/2004/09/20/3002554/
[20] https://censor.net.ua/news/186424/timoshenko_v_rossii_priznali_vinovnoyi_kuzmin
[21] http://farysei.narod.ru/

 

Перша частина Анатомічного розтину тут