Голова аналітичного центру Free Voice Information Analysis Center Олексій Роговик  на своїй сторінці у Facebook проаналізував промову Юлії Тимошенко на форумі "Новий курс України".

 

Форум «Новий курс» від Юлії Тимошенко небезпечно недооцінювати. Своїм Форумом Тимошенко стартувала як кандидат в президенти України. Але те що вона буде кандидатом знали усі. Якою ж була мета Форуму? Показати яким кандидатом буде Тимошенко і який сценарій президентства вона пропонує.

 

Форум виконав декілька важливих завдань.

 

По-перше, позиціонування.

Юлія Тимошенко постала не як старий корумпований та олігархічний політик, а як сучасний прогресивний демократичний інтелектуальний лідер. Вона цитує економічні бестселери та провідних політиків історії. Ця явна заслуга американських та українських політтехнологів. Так само Порошенко через «життя по-новому» перевів себе в розряд «новіших політиків». Класична технологія.

 

По-друге, консолідація лояльності.

Тимошенко побудувала роботу Форуму через відкриті панельні дискусії таких знаних та авторитетних експертів як Дацюк, Шишкін, Бебешко, Друзенко, а її програмний виступ будувався на останніх не дуже поширених в медійному просторі напрацюваннях інтелектуалних еліт, громадських середовищ, системної та позасистемної опозиції.

Таким чином, Юлія Тимошенко пропонує інтелектуальним та громадським елітам, а також активним громадам, стати співучасниками вироблення спільної програми змін та нового Суспільного договору. Успішне втягування відповідних еліт в цей процес фактично може гарантувати їй перемогу на президентських виборах, адже все це шалена консолідація вільного інтелекту. Тимошенко-політику відкритого коду чинній владі просто не буде чим на це відповісти розумово. Окрім того, «колективною Тимошенко» вирішується проблеми усіх іміджевих негативів, адже включення до «команди» еліт означає делегування ними своїх часток довіри. Особливо успішно виглядає формат Тимошенко на фоні загального застою та зневіри. Більшість активної громади вже не кажучи про більшість населення відверто сидять і чекають «з моря погоди». Лише наша тотальна пасивність і нездатність породжувати системні коаліції робить Форум Тимошенко таким успішним. Поки ми нездатні пропонувати альтернативи країна вкочується у чергові вибори за моделлю «меншого зла», де обирати треба буде між Порошенком та Тимошенко.

 

По-третє, Юлія Тимошенко перевертає стіл з чинним порядком денним президентської кампанії, тобто задає власний і новий тон передвиборчої дискусії.

Тимошенко серйозно підвищує планку дискусії і намагається змінити формат розмови. Вона відкрито заявляє про прихильність до Будапештського формату, сміливо заявляє, що міжнародні партнери та корумпована українська влада разом систематично грабували країну та фактично натякає, що підтримує виборність суддів з судом присяжних, що своїм президентвом розпочне демонтаж інституту президента та через новий Суспільний договір відкриє шлях до формули «парламент-канцлер».

Ці ідеї як ідеологічні гасла відправляють в аут більшість її конкурентів, адже до того ніхто з політичних важковаговиків публічно не насмілювався говорити про такі речі відкрито. Це виклик Юліїї Тимошенко не лише владі, але й самій собі. Своїй команді. Так вона намагається «захопити» громадсько-інтелектуальний сектор.

При цьому, Тимошенко не пропонує нічого нового в контексті війни з агресором, не приділяє уваги українській молоді, але не полишає шалену лівизну для загравання з масовим патерналістським електоратом. Популізм як технологія нікуди не зникає. Лише дивним чином стає за ручку з прогресивізмом. Таким чином, Юлія Тимошенко фактично позначає своє домінування над «лівим» електоратом, але й намагається зазіхнути і на більш професійні та менш патерналістські кола. Кидає вона декілька «стріл» і в сторону малого та середнього бізнесу (мале кредитування, незалежні регулятори, французький варіант продажу землі фермерам).

 

P.S. Логічне питання що повисло після Форуму: все це велика і успішна політична технологія чи щира заявка на докорінні зміни системи? Дивлячись відео з Форуму я зловив себе на відчуттях та емоціях, які в мене виникли під час перегляду інавгураційної промови новобраного тоді президента Порошенка. Промова була надзвичайна, наповнена неймовірними сенсами та поетичністю.

Тоді у певній мірі я повірив президенту Порошенку, якого не підтримав на виборах. І всі ми знаємо що було потім. Інавгураційна промова залишилась смачною і неймовірною гарною обгорткою, що була брехнею і оманою. Бо замість реформ постав саботаж, замість економічного процвітання шалена корупція, а замість прикладу для прогресивного світу відстала країна, якій ніхто не довіряє і яку вважає за ніщо.

Країна вже раз обрала старого політика, що малювався під нового лідера. А тому довіра стала занадто цінною, щоб її роздавати. Адже ніхто не застрахований від того, що для «нової» Тимошенко будуть розроблені усі правильні і конструктивні ідеї, а після виборів вони вчергове не будуть поховані відсутністю політичної волі «нового курсу». Слів замало, щирість намірів треба довести діями. Створенням механізму гарантій дотримання презентованих «обгорток».

У будь-якому випадку, якщо ми нездатні консолідовано та системно контролювати владу широкими коаліціями, то будь-який «новий курс» швидко стане «старим».