У черговому прояві своєї шаленої люті російська держава цього тижня внесла Білла Браудера у список «Інтерполу» - міжнародного реєстру «найбільш розшукуваних» злочинців. Це вже п'ятий раз, що Росія видала міжнародний ордер на арешт Браудера - підприємця, який колись працював у країні. «Інтерпол» скасував ордер у четвер. Але ця історія ще раз підтверджує те, що мало хто досі визнав: санкції щодо Росії працюють.

Про це пише оглядач Енн Епплбаум на сторінках видання The Washington Post.

 

Справжній «злочин» Браудера? Він переконав ще один уряд, цим разом канадців, прийняти «акт Магнітського», закон, який застосовує санкції до російських податкових службовців та міліції, які брали участь у масштабному шахрайстві, який включав зміну назв компаній, викрадення їх банківських рахунків та їх використання у викраданні грошей з російської держави. Адвокат Браудера Сергій Магнітський виявив шахрайство. Його розслідували та ув'язнили, побили та позбавили медичної допомоги. У таких умовах він помер. З тих пір Браудер веде кампанію за покарання відповідальних осіб, позбавивши їх доступу до західних банків, будинків відпочинку на Заході та західної освіти для своїх дітей.

 

«Як я вже раніше доводила», - пише Епплбаум, - російський уряд просто ненавидить санкції Магнітського, і ненавидить їх з непропорційною люттю. Нещодавно президент Росії Володимир Путін під час прес-конференції зневажливо насміхався з Браудера. Російська юристка, яка зустрілася з Джаредом Кушнером, Полом Манафортом та Дональдом Трампом-молодшим у червні 2016 року, - і представник якої пропонував офіційні документи та інформацію, як компромат на Гілларі Клінтон, - також домагалася скасування санкцій Магнітського», вказуює авторка.

 

Санкції Магнітського, за словами Енн Епплбаум, також встановили шаблон для адміністрації Обами в 2014 році, коли після вторгнення в Україну вона наклала санкції не на «Росію», і не на «росіян» або навіть на широкі сектори російської економіки, а на конкретних російських бізнесменів і чиновників, які, як відомо, були тісно пов'язані з Путіним або безпосередньо відповідали за його політику в Україні. У той час, пише авторка, вона стверджувала, що санкції США щодо Росії були занадто незначними і доволі запізнілими. Протягом десятиліття Захід закривав очі на російську корупцію та відмивання грошей у Європі та США, а також на зростаючі спроби Росії маніпулювати політикою. Санкції, запроваджені проти декількох бізнесменів та політиків, спрямовані на те, щоб не давати їм користуватися своїми американськими кредитними картками - як це могло зупинити цю припливну хвилю?, - запитує оглядачка.

 

Але так і сталося, зазначає вона. Подальші спроби вторгненя Росії в Україну дійсно стримано як за допомогою санкцій, так і українською арміє. План Росії щодо поділу України і створення російськомовної «Новоросії» на сході не був реалізований. Війна триває, але, принаймні вона зосереджена тільки на далекому сході країни. Спроби Росії зняти санкції - переконати європейців сперечатися між собою, аби скасувати їх - досі не зазнали успіху. Навіть план Росії щодо обрання Дональда Трампа президентом, щоб він міг відмінити санкції, не приніс бажаних результатів - принаймні дотепер. Втручання Росії у вибори в США настільки стиснуло руки адміністрації Трампа, що їй важко сформулювати будь-яку політику стосовно Росії, вважає Епплбаум.

 

А в самій Росії, санкції викликали обурення серед еліти, деяке на адресу Європи, США і Браудера, але деяке спрямоване, хоча приховано, проти самого Путіна. Навіть російські бізнесмени, яких санкції поки що не зачепили, кажуть, що вони тепер більш обмежені у своїй діяльності - і вони знають на кого покладати за це відповідальність. Картина стає дедалі більш похмурою, і призводить до ширшого зрозуміння, що політика Путіна стосовно України була помилкою, і що її необхідно справити. І це, очевидно, було метою санкцій із самого початку.

 

На погляд Енн Епплбаум, США потрібні більш суттєві зміни у їх ставленні щодо Росії, зміни які фокусуються на захисті американської та європейської політики та бізнесу від російської корупції та маніпуляцій, а також від корупції та маніпуляцій, що надходять з інших авторитарних держав. Але уявляти собі, що санкції не мають впливу це - помилка. Рішення Державного департаменту США закрити Офіс координатора санкційної політики було нерозсудливим. Це досконалий інструмент політики, він має своє місце, і він ефективний. Доказом цього є шалена лють Росії.