Державі байдуже. Дійсно байдуже, бо відчути той біль, який є в серці кожного ліквідатора, неможливо з Печерських пагорбів. Потрібно доїхати, потрібно поспілкуватися з людьми... дізнатися як вони живуть, як їхні діти?

 

Я якраз підходив, пан Нестор Шуфрич говорив про харчування дітей... Ну, яким безсоромним потрібно бути, щоб заробляти на дітях, на харчуванні дітей, на тих мінімальних сумах, які передбачаються і які поки що діють.

З'являється новий закон №6230, який пройшов вже перше читання, уряд намагається через депутатів так би мовити «монетизувати» цю послугу, відшкодувати...

 

Так ось я хочу сказати: як тільки уряд намагається «монетизувати» пільгу - одразу відповідь дуже проста: такої пільги скоро не стане в Україні. Ось і вся відповідь.

 

Другий момент: давайте подивимось хто ж харчує цих дітей, які фірми?

Яку якість вони дають для цих дітей. Наводжу приклад з власного досвіду з округу, який я представляю - це Рівненщина, Сарненський район.

Заявляється декілька фірм, київських фірм - не місцевих. Фірм, у яких немає жодної можливості харчувати дітей, жодної виделки немає, жодної ложки і жодного устаткування. Але вони виграють тендер і стають генпідрядниками. Потім шукають собі суб-підрядників на місцях і відповідно з тих 18 грн, які мали б йти на дитину на день, залишається 13-15 гривень. Ось як обкрадають дітей.

 

І ще один момент: як тільки з'являються такі фірми (ми будемо робити запити і називати ці фірми), то відразу з'являється запит до Антимонопольного комітету, який вже після проведення цих торгів щодо харчування у школі постраждалих дітей ІІІ категорії ухвалює рішення не проводити у школах харчування цих дітей. Рішення тендерного комітету скасовують і дітей в школах взагалі не харчують.

Тут вже питання до наших правоохоронних органів: чому вони прискіпливо не дивляться на такі речі?