Влітку 2015 року група українських заробітчан у Данії втілила велику футбольну мрію. Наші хлопці зібрали і заявили власну команду для виступів у данському чемпіонаті. Амбіцій та майстерності не бракувало і за 2,5 роки "Салінґсунд Інтер" подолав уже два дивізіони - від найнижчого до дев'ятого за ліком.

На прицілі в українців чергове підвищення у класі. Але ця розповідь не лише про спортивні досягнення.

"Я сам з Вінниці. Є хлопці з Сумської області, з Полтавщини, Харківщини, Житомирщини. У нашій команді - вся країна: Черкаси, Чернігів, Тернопільська область... Приїжджають звідусіль. І всім тут хочеться збиратись разом, бо ми за кордоном. Нам хочеться говорити своєю мовою і грати футбол. Ми не приїжджаємо на ігри з намірами когось порвати. Просто хочемо пограти і показати - ми не якісь злочинці, якими українців тут зазвичай вважають".

Словами співзасновника та учасника команди Олександра Прядка UA-Футбол розповідає історію та суть проекту, який зародився на півночі Данії - в селах Дуруп і Ґлюнґоре.

 

 

"В п'ятницю прийшла ідея, а в суботу вже заявили команду"

"Спочатку просто грали між собою. Хлопці з України сходились та й ганяли м'яча. Потім взнали, що за 100 км від нас також є українці - так само грають футбол як і ми. Почали час від часу збиратись і бігати разом. Якось пили пиво і пройшла жартома ідея: "Чому б не заявитись на чемпіонат?". У нас багато сильних хлопців, більшість закінчила спортшколи. Хтось на область вдома грав. Є й такі, що за резервні склади "Ворскли" виступали або навіть претендували на виклик у молодіжну збірну України.

В п'ятницю прийшла ідея, а в суботу вже заявили команду, бо закривалось літнє вікно для реєстрації.

Я ще давніше над цим замислювався. Звернувся до місцевого клубу "Салінґсунд", щоб зареєструвати у них нашу команду іноземців. Це давало можливість почати виступи з найнижчого в країні дивізіону (всього є 11 ліг - UA-Футбол). Вони погодились, але виклали свої умови: треба самим оплачувати суддівство, членські внески. Ми порахували - нормально, можемо платити.

Почали з найнижчого рівня, Серії 6. В ній виступає 1200 команд, які зонально поділені на групи по шість учасників (їхні переможці і 12 найкращих других колективів виходять в наступну Серію; подібний принцип діє і в наступних лігах - UA-Футбол). З першої спроби ми свою зону виграли і навіть отримали нагороду найкращої команди дивізіону. Хоча всі думали, що не потягнем - все-таки робота, сім'я. Але є і бажання.

 

 

В Серії 5 спочатку посіли друге місце. Але зібрались і в наступному розіграші (один чемпіонат триває півроку - UA-Футбол) знову виграли. Підвищились у класі і зараз вже рік виступаємо в Серії 4. Це найвищий дивізіон, в якому представлений наш клуб. Він ще вважається аматорським, а от Серія 3 - уже напівпрофесійний рівень. Підписувати контракт і платити зарплати клуби починають в Серії 1.

Та "Салінґсунд", в систему якого входить десять команд разом з дитячими, і зараз нам допомагає. В нашому розпорядженні є три бази! В це складно повірити: в Україні ми грали там, де корови паслись, а тут у нас є душові, дивани, сауна, кафетерій - все. В свою чергу в клубі теж дивуються - як ми так можемо: приїхали здалека, працюємо тут на роботах і ше й перемагаємо.

А ми стараємось. Показуємо красивий футбол. У нас є свої фанати серед данців. Кажуть, що класно граєм у футбол, насолоджуємось ним.

От наприклад, маємо можливість грати в Кубку Данії. Минулого розіграшу дійшли до 4-ї стадії, пройшли три команди. На наступний рік теж плануємо заявитись на Кубок і піднятись якомога вище. Дуже хочемо зустрітись із представником Серії 1".

 

"В нашій команді виключно ті, хто приїхав на заробітки"

"Всього у команді зареєстровано 35 чоловік. Є такі, що живуть за 200 км від місця, де базується команда. Якщо у них вихідний день - тренуються, де можуть. Якщо є більше часу - приїжджають на базу. Вік більшості хлопців - за 27. Лише четверо мають 23-25.

Це виключно ті, хто приїхав на заробітки. Тут люди зібрались з фізичним здоров'ям, які можуть багато робити. В основному всі працюють на фермах, в сільському господарстві. Хтось на тракторі їздить, хтось корів доїть, хтось свиней годує, хтось на заводі працює. Хто на що попав. Яка є робота, то і роблять.

В когось сім'я в Україні, в когось тут, хтось батькам допомагає. Хтось тільки приїхав, хтось уже 2-3 роки в Данії. Я тут трохи довше - понад 9 років. Живу з сім'єю, діти вже в Данії народились. Хтось додому їздить, потім повертається.

 

Тому поки все тримається на ентузіазмі. Футбол - для душі. Професійно ми ним не займаємось, хоч і прагнемо цього. Ігри у нас часто в суботу/неділю, а багато хлопців працюють в ці дні. Є труднощі кадрові. Але боремось якось. От була проблема з воротарем, то взяли голкіпера з Угорщини - за якусь команду грав вдома в себе. Ще у нас два румуна є.

Колись ще навіть два литовці грали. Наша команда тому й називається "Салінґсунд Інтер", бо вона - інтернаціональна. Інколи не хватає гравців лише серед українців. Хоча наш клич командний - "Слава Україні!". Бо в нас на поле виходять десять українців і два румуна чи один угорець. Вони про це не паряться.

Місцеві знають, що за команду грають люди зі Східної Європи, але називають нас українцями. Коли це все починалось, то вони просили нас: "Тільки не бийтесь там ні з ким". А зараз кажуть, що ми молодці, нормальні хлопці. Це тішить, після того як нас називали злодіями".

 

"Бійок не було, але одного разу наш гравець отримав дискваліфікацію на рік"

"Знаю точно, що таких команд з українців як наша, в Данії більше немає. Були лише спроби організувати. Ми пишаємось тим, що тільки ми цим займаємось. Для наших земляків тут це добре. Є вільний час - вони приїжджають на нас подивитись, підтримати.

Хоча спочатку ніхто не ходив на наші матчі. А зараз вже й місцеві жителі приходять, гравці з інших команд, діти наші, жінки, друзі. Ми оголошення пишемо - приїжджайте, хто хоче. Якщо у людей є вільний час, то навіть здалека приїжджають на нас подивитись. Як казав один хлопець: "Хочу побачити вас, почути, на своїй мові поговорити, побути як вдома".

Тут багато різних наших громад є. Але ми з хлопцями туди не ліземо. У нас є спорт і цього вистачає. Проводимо турнір "Наші в Данії" раз в рік. Приїжджає 500 чоловік зі всієї країни. Борщі варимо, всяке таке. Граємо футбол, кубок вручаємо переможцю. Так само зимою турнір з футзалу влаштовуємо. От найближчим часом будем вчетверте його робити. Адже хлопці є різні з України. Є такі, що грають у футбол добре і виступають в Серії 1 і навіть вище.

 

 

Маємо за зиму укомплектувати команду, підсилити деякі позиції. Ми також у фейсбуці оголошення розповсюджуємо: "Команда така-то запрошує гравців зі Східної Європи, грайте з нами". Або самі десь на виїзді спілкуємось із нашими глядачами. Десь в газеті хтось про нас напише. І так нас знаходять. Дзвонять і кажуть: "Тут хлопець молодий приїхав з України до мене робити. Добре грає у футбол. Берете його?". Берем. Або до когось із наших друзі приїжджають на літо на роботу. Зареєстрували їх і вони вже грають.

Бо бувало таке, що починали ігри з 9-ма гравцями, а решту по ходу матчу долучались. Пояснювали організаторам, що людям треба по 100 км добиратись на матчі - ми ж не в одному місці всі, розкидані. А на дорогу свої гроші витрачаються. Групуються разом в одній машині, скидаються кронами.

Але вони по ходу гри приєднуються та й все. Таке було всього два рази у нас, але ми звикли грати в меншості - нам часто дають жовті і червоні.

Просто у нас такий темперамент, який данці не розуміють. У нас може бути тимчасовий спалах емоцій. А у них легший темперамент, не як у нас - чуть шо і зразу кричимо. Тому дають за це карточки.

Бійок не було, але одного разу наш гравець отримав дискваліфікацію на рік. Він взяв за горло одного. Це він так відреагував на червону, яку йому дали - був не згоден з нею. Але ж він то не зі злості, потім вибачився за емоції. Його відсторонили на рік від футболу. Шкода, хлопець добре грав".

 

"Один данський журналіст сказав, що напише про нас матеріал українською"

"Коли багато роботи - ми не тренуємось, а лише збираємось на ігри. Хто може - сам підтримує форму. Щоб разом відпрацьовувати тримання м'яча, думку гри - цього не хватає. Нічого не зробиш. Хоча зимою всі більш-менш вільні і ми тренуємось з січня по березень. А в квітні стартує сезон і тоді ми прекрасно граєм. Минулого року данці були вражені, бо після першого кола весною ми йшли на першому місці в нашій групі. Всі матчі виграли, лише дві нічиї.

А потім почалось: посівна, жнива, канікули. Хлопці пороз'їжджались і ми спустились на 5-те місце.

 

 

В Серіях один чемпіонат триває півроку. В квітні починаєм - в середині липня закінчуєм. Нова першість стартує в серпні і закінчується в листопаді. Тоді з листопада по квітень футболу немає. Тут починаються дощі і поля просто б знищили грою. Хоч тут і синтетика. В усіх дивізіонах така система, окрім Суперліги Данії.

Наші найближчі цілі - вихід з Серії 4 на наступний сезон і в Кубку зіграти матч проти представника Серії 1. Один данський журналіст навіть сказав, що якщо ми виграєм у такої команди, то він напише про нас матеріал українською".