Перед сезоном відпусток в одному з інтерв'ю я публічно анонсував, що близький до того, аби залишити посаду президента #ПДМШ, щонайменше на рік відкласти наукову роботу в США і піти в політику, аби "ці мудаки врешті-решт понесли покарання за свої злочини."

 

Так і сталося. Десь місяць тому я остаточно вирішив не улітати цього року до Центру конституційної демократії Університету Індіани. Напередодні Дня незалежності я передав стерно поточного управління ПДМШ в надійні руки побратима Олега Шиби.

Після цього я маю повне моральне право повідомити усіх, кого цікавить моя скромна персона, що я активно включився в роботу з підготовки нового суспільного договору та проекту нової конституції України. Тих самих, про які останнім часом так багато говорить Юлія Тимошенко.

 

Увага! Я не вступив до лав партії "Батьківщина", не став працювати на передвиборний штаб Юлії Тимошенко, не збираюсь балотуватись до парламенту по списках БЮТу.

Я домовився з ЮВТ про співпрацю та партнерство в рамках конституційного проекту.

 

Оскільки у багатьох моїх посестер та побратимів доволі контроверсійне ставлення до Юлії Володимирівни, спробую пояснити, чому я не тільки погодився увійти до команди тих, хто працює над новим суспільним договором та проектом нової конституції України, а й свідомо став одним з публічних облич цієї кампанії.

 

По-перше, я глибоко переконаний, що Україні слід міняти не водія, а автівку. Навіть з Шумахером за кермом на нашому старенькому прогнилому і напіврозкраденому ДЕУ (що зібраний на радянському АвтоЗАЗі) ми далеко не уїдемо. Без кардинальної зміни системи, зміна облич біля стерна країни лише відстрочить наше чергове сходження з дистанції у світових перегонах. Тим паче на такій турбулентній ділянці, в яку зараз увійшов глобальний світ.

По-друге, я вірю: якщо хочеш щось зробити, знімай білі рукавички, забудь про чистоплюйство - і шукай спільників та партнерів. Шукай скрізь. Якщо хочеш мати алібі, чому щось не зробив, шукай, що в людях не так. Якщо б у ПДМШ ми брали допомогу тільки від високоморальних достойників (а не від усіх, хто її пропонував чи просто погоджувався її надати після наполегливих прохань), ми б збанкрутували ще на етапі підготовки до першої ротації.

По-третє. Я давно і послідовно адвокатував потребу у новій Конституції, яка б стала справжнім суспільним договором для мільйонів українських громадян. У різний час я написав на цю тему десятки статей. У 2016 році дружні нам депутати навіть внесли до ВР законопроект "Про процедуру підготовки проекту нової Конституції України", у розробці якого я брав найактивнішу участь:

Було б дивно відмовитись від своєї послідовної позиції тільки тому, що її цього року активно підтримала ЮВТ. Якщо ця позиція комусь цікава, я її нещодавно виклав .

По-четверте. Чи може бути для Тимошенко новий суспільний договір передвиборчою технологією, а не глибоким внутрішнім переконанням? Припускаю і такий варіант. Приміром, для Януковича євроінтеграція завжди залишалась внутрішньо чужим і незрозумілим трендом. Що не завадило йому завершити перемовини щодо угоди про асоціацію, змусити парламент ухвалити сотні потрібних законів та переконати українське суспільство, що євроінтеграція - це "всерйоз і надовго". Коли він вирішив на повному ходу розвернути країну на 180%, трапився Майдан. Врешті-решт Янукович пятий рік в бігах, а ми маємо і УА, і безвіз і віру більшості населення, що місце України в ЄС.

Так само, якщо Юлія Володимирівна вкладе в розкрутку конституційного проекту свій політичний капітал, доступні їй фінасові, медійні та організаційні ресурси, цей проект вийде на орбіту і почне жити своїм життям. Ба більше, через свою масштабність та глибину він почне визначати риторику та поведінку українських порлітиків (як зараз її визначає євроінтеграційна та патріотична риторика).
Президент - не цар і не Господь Бог. Він не просто залежить - він (чи вона) є заручником/заручницею суспільних очікувань, які вони породили. ЮВТ поставила ідею нового суспільного договору в центр своєї передвиборчої програми і риторики. І я не вірю, що вона хоче повторити історію Януковича, який сам розкочегарив очікування, які знесли його з трону щойно він пубілчно поставив на них жирний хрест.

По-п'яте. Я бачив, як працюють групи з підготовки нового суспільного договору та проекту нової конституції України. Я беру активну участь в їхній роботі. Це справді вільна, відверта і часто гаряча дискусія достойних і розумних людей, які вірять в те, що роблять. Принциповим для мене є той факт, що ЮВТ модерує цю дискусію, але не домінує над нею. Ця робота - прообраз загальнонаціонального діалогу, який і прояснить головні обриси майбутнього українського дому.

Звичайно, можна по-дитячому любити чи ненавидіти тих чи тих українських політиків, іраціонально вірити чи не вірити їм та в них. Але тоді жодної дискусії не вийде, жодного суспільного договру ніколи не буде. Бо коли живеш емоцією, є тільки свої і чужі. Перших підтримуєш, других - "мочиш". Причому неважливо, що роблять і що говорять і перші і другі. Бо свої - завжди свої, ворог - завжди ворог. А виграє той, хто з-за лаштунків підігріває ці емоції, знаючи давнє як світ правило "Розділяй і володарюй".

 

У мене добра пам'ять. Я пам'ятаю всі гріхи і помилки ЮВТ. Як втім і всі її досягнення. І інвалідний візок на майдані. І те, що вона не виїхала з країни, а пішла у в'язницю, коли здавалось, що донецькій клан опанував країну назавжди.

 

Я не з тих, хто вважає, що з Тимошенко - богиня-рятівниця України. Але й не з тих, хто вірить, що з нею не можна мати справу, незалежно від того, що вона робить. У справі конституційного проекту я їй простягнув руку партнерства. Бодай тому, що надто добре пам'ятаю, як помилявся той, хто колись давно запитував "Що доброго може бути з Назарету?"

 

Gennadiy Druzenko