Ялтинська Економічна Стратегія (YES), чергове засідання якої відбулось минулого тижня, уже традиційно зібралось в Києві. Зазвичай вона представляє собою своєрідну конференцію, де політики майже з 20 країн світу діляться своїм баченням стосовно поточного стану економіки України та пропонують свої варіанти розвитку країни. Торішнє засідання проводилось під слоганом "Шторми змін", а нинішнє слід назвати конкурсом президентських промов, адже практично всі українські топ-промовці не приховують своїх політичних амбіцій.


Цей конкурс майже вчисту виграла Юлія Тимошенко. Її виступ був не дуже довгим, всього тільки півгодини, але за них вона встигла сказати багато ключових речей.
Центральним і найважливішим елементом її промови було питання війни, яка уже четвертий рік точиться на Сході, і можливості досягненню миру. Вона чи не єдина в українському політикумі звернула увагу, що по суті відбувається повзуча інституціоналізація відторгнутих територій як квазі-держав. В них імітуються політичні процеси, навіть відкриваються "виробництва" (насправді базовані в Росії), а також ведеться активна пропагандистська діяльність по створенню ідеології "окремішньості". 


Ця стратегія має на меті перетворення окупованих територій на зовнішню копію Косово, чия незалежність зрештою була визнана Европою просто по факту того, що воно має всі ознаки державності. Звісно, ніяких ознак державності "новоросійські республіки" не мають, а тримаються тільки на російських штиках. Однак пасивність української дипломатії та пасивна же роль України у всіх домовленостях, які стосуються російської агресії, дозволяють агресору перехопити ініціативу і пропонувати Заходу різні варіанти "косовсько-придністровського рішення" - що для України означатиме капітуляцію.

 

Але таке рішення не буде прийнято жодним українцем. Якщо ми не можемо досягти перемоги, це не значить, що ми повинні встановлювати мир ціною підняття рук перед агресором - і Тимошенко додатково підкреслила, що в її баченні досягнення миру передбачає тільки і виключно повне відновлення цілісності української держави. Це відновлення не може бути куплене ні прямою, ні опосередкованою капітуляцією у вигляді анклавів із спільним чи зовнішнім управлінням, ні ще якихось особливих домовленостей. Замість цього вона запропонувала повернутись до основ, а саме - до Будапештського меморандуму.

 

В цьому місці слід зауважити, що початок переговорів стосовно російської агресії відбувався саме в будапештському форматі (якщо пам'ятаєте, в Женеві відбувались зустрічі саме за участі підписантів меморандуму - України, Росії, США та Британії). І до поточного нормандсько-мінського процесу ми перейшли не тому, що він недійсний - як це стверджує російський офіціоз - а тому, що сама Україна перша від цього відмовилась, зігравши таким чином, на російській стороні. Колишній голова МЗС Польщі Радослав Сікорський, коментуючи ті події, прямо говорив, що нормандський формат є помилкою, і це помилка саме української сторони [1].

 

Однак Будапештський меморандум все-таки є дійсним і може служити точкою формування реальної антипутінської коаліції, хоча б в питаннях агресії на Сході України та анексії Криму. Дозвольте трохи доповнити виступ Тимошенко і обгрунтувати вибір саме Будапештського меморандуму як ключового документа.
- перш за все, меморандум вступив в дію з момента підписання, про це свідчить п. 6 ч. 2 самого Меморандуму [2]
- цей документ не передбачав додаткової ратифікації, адже був прийнятий 5 грудня 1994 р., а процедура ратифікації для таких документів була введена тільки в 1995 р. - причому на вимогу Росії, яка таким чином намагалась заблокувати аналогічні домовленості стосовно інших бувших республік СРСР;
- цей документ з 1995 р. визнаний Асамблеєю ООН як офіційний, і під відповідним листом стоїть підпис представника і Росії (ним, до речі, був особисто пан Лавров).

 

Слід також правильно розуміти, чому Росія вважає цей документ недійсним. Справа в тому, що крім цього меморандума є іще Тристороння Заява президентів США, Росії та України від 14 січня 1994 р., в якому міститься зовсім інше формулювання гарантій, які давались Україні в обмін на відмову від ядерної зброї. Зокрема, там записана принципова можливість зміни кордонів України в результаті мирних домовленостей та по обопільній угоді [3]. Якщо Будапештський меморандум визнається недійсним, в такому разі основою гарантій Україні є ота Тристороння заява, що відкриває дорогу - правильно, до визнання як анексії Криму, так і "незалежного" статусу окупованих територій. Саме це і є тим козирем в рукаві, який Росія досі не витягала, але планує кинути на стіл як "джокера" - коли Україна остаточно відмовиться від Будапештського меморандуму.
Таким чином, поклавши в основу мирного процесу відмову від Будапештського Меморандуму, українська влада фактично стає на бік Росії і сама своїми руками закладає базу для розчленування України. Ось чому Юлія Тимошенко так наполягає саме на такій основі антипутінської коаліції.
Задіяти Будапештський меморандум порівняно просто. Термін "агресія", вжитий в цьому документі, не є абстрактним терміном. Це чітке визначення із критеріями, записане в Конвенції ООН від 14 грудня 1974 р. [4] Причому цю конвенцію такою ратифікувала і Росія (коли ще була СРСР). Так ось російська агресія в Україні відповідає уже одразу трьом критеріям:
- ст. 3. п. а. Анексія Криму та окупація східних областей.
- ст. 3. п. с. Блокування портів та берегів України силами ЧФ РФ (в 2014 р. неявно, в 2018 уже явно - із фактичним закриттям Азовського моря)
- ст. 3. п. f. Засилка державою чи від імені держави іррегулярних сил та найманців, які здійснюють акти застосування військової сили проти іншої держави в масштабі, який відповідає агресії регулярною армією.

 

Будапештський меморандум не буде діяти, поки не буде прийнято міжнародний акт, який це фіксує. Це задача для української дипломатії, і вона не тільки не виконувалась за останні 4 роки, а й навіть питання про це не ставилось.
У такої поведінки може бути причина: наша влада, починаючи від нормандського формату, чомусь прагне домовленостей із Росією. Хоча дивно очікувати, щоб хижак про щось домовлявся із жертвою, крім як про соус, під яким буде подано блюдо. А Росії тільки того і треба, щоб її вивели за межі визначення "агресора", відкинули Будапештський договір, після чого конфлікт буде "вирішено мирним шляхом" і на карті з'явиться ще одне Косово. Росія таким чином убиває двох зайців: демонструє світу, що єдина гарантія - це прямий "дах" ядерної держави, а кордони Европи можуть і будуть переділені. Після чого запускається омріяний Путіним план про нову ялтинську (sic) конференцію про поділ світу.

 

Але є іще один мирний шлях. Він полягає у відмові політики виведення Росії за межі визначення агресора, і потвердження застосовності Будапештського меморандуму. Необхідно прийняти акт про потвердження російської агресії по критеріям конвенції 1974 р. Необхідно зібрати всіх підписантів Будапештського меморандуму і прийняти рішення, яке фіксує порушення норм цього меморандуму. Росія прогнозовано це рішення не підпише і проігнорує - але саме це і необхідно, бо остаточно докаже, що Росія є агресор. Після чого реакція світової спільноти може стати на порядок жорсткішою. Адже зараз Росія досі числиться в міжнародному правовому полі, а тоді вона буде поза ним - а це уже зовсім інша петрушка. Санкції стануть значно жорсткішими і дієвішими, а Україна отримає платформу для повернення своєї суб'єктності в міжнародній політиці.
Це вам не "законопроекти про визнання Росії агресором" та "ключові голосування", від яких немає жодного ефекту на дипломатичному фронті. Це приклад глибокого бачення сутності проблеми та основи, на якій можна збудувати реальне рішення і добитись повної реінтеграції українських земель. Між іншим, про це повинен був говорити чинний президент, який теоретично є кадровим дипломатом. Але натомість президентський рівень продемонструвала Тимошенко.


Можна закинути їй, що заднім числом усі розумні, і де вона була в 2014 р... Але тут можна зразу дати чітку відповідь. 14 травня 2014 р. Тимошенко запропонувала... саме такий план зупинки агресії Росії, який було описано вище [5, 6]. Тоді якраз йшла президентська виборча кампанія, і українці мали вибір між мирним планом Тимошенко із жорсткою антипутінською коаліцією, і між мирним планом нині чинного президента, який пропонував дипломатичний шлях кулуарних домовленостей. Зараз ми уже знаємо, що мирний план Порошенка не спрацював, і призвів до вялотекучої війни і фактичної втрати суб'єктності України в світі.


Зараз, на Ялтинській Економічній Стратегії нам знову запропонований аналогічний вибір. Нечасто історія знову відкриває те саме вікно можливостей. Ми не маємо права його прогавити. Ставка - не лише незалежність, а й саме існування України.

В'ячеслав Ільченко

 

[1] https://www.dw.com/uk/%D1%81%D1%96%D0%BA%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9-%D0%BD%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9-%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%82-%D0%BD%D0%B5-%D0%BF%D1%96%D0%B4%D1%85%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%82%D1%8C-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96/a-18270092
[2] http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/998_158
[3] http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/998_300
[4] http://www.un.org/ru/documents/decl_conv/conventions/aggression.shtml
[3] http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/998_300
[5] https://www.tymoshenko.ua/news/ye-dva-shlyahi-dlya-pripinennya-agresiyi-rosiyi/
[6] https://www.tymoshenko.ua/news/situatsiya-v-krayini-vimagaye-yednosti-vid-parlamentu/