Ну що можна встигнути за місяць? Тим більше, що шанси на пролонгацію воєнного стану мінімальні: на 31 березня призначені не просто вибори, а - чергові, що включає їх передноворічний старт. Чи не є такий короткочасний воєнний стан порожнім пропагандистським вихлопом? І чи не даремно його підтримала українська опозиція?

На вичерпну відповідь не замахуюсь, наведу лиш три прагматичні аргументи на підтримку й такого варіанту (хоч вважаю його неоптимальним).

 

Місячник зачистки, або «Ні» примарі ДНР/ЛНР

 

Пам'ять ще не згасла, пригадаймо, почалось не з російського вторгнення. А з самодіяльності воєнізованих (і не тільки) проросійських активістів. Відтоді, зброї розповзлось незліченно, за самою стриманою оцінкою країною гуляє зо три мільйони вогнепальних стволів.

В умовах воєнного стану превентивне знешкодження і роззброєння різних угруповань значно легше. Чи вистачить місяця? Вистачило б бажання!

Значимі проросійські і, просто бандитські, середовища цілком відомі. Спецслужбам і поготів. Місячник зачистки вчасний саме перед виборами, де проросійський кандидат має шанси на вихід у другий тур (окрема подяка тим козлам, завдяки урядуванню яких проросійські кандидати наростили такі шанси. І окреме спасибі тим баранам, що з тактичних міркувань підігрують їхньому виходу у другий тур).

Моделюємо: такий кандидат у другий тур не потрапляє. Зграї «активістів» заповнюють порубіжніантимайдани, і пішло-поїхало. А як у другий тур він усе ж потрапляє, то шабаш відкладається до туру другого.

Ризик зростає й від того, що позиція самого підзахисного кандидата байдужа. Не скинутий Янукович ініціював Донецько-Луганські акції, більше: я далеко не впевнений, що серед їх ініціаторів він почувався б безпечніше, як у штабі Євромайдану.

Ризик зростає й від того, що російській агентурі взагалі байдуже чи є підзахисний справді проросійським: їх же не виборча програма спокушає, їм привід для бузи потрібен.

Сухий залишок: уся організована проросійщина має бути превентивно знешкоджена. Ось чому я постійно вимагаю зведення російської присутності в Україні виключно до офіційних дипломатичних установ (посольства та консульств).

Байдуже як інше зветься, і чим до часу займається, будь-то «клуб любителей русской водки, матрёшек и кулебяки». У кожному разі - це організаційні осередки агресора.

І області для введення воєнного стану визначені Законом «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2630-19 логічно: вразливі для негайного масштабного вторгнення, між якими і збройними силами агресора немає суходолу. Виключення - прикордоння з Білоруссю, але тут справедливо переважили дипломатичні чинники. Територіальний критерій введення воєнного стану - не кордон з Російською Федерацією, а межування з російськими військами!

Викладене в цій главі, як на мене, вже саме по собі переважує усі аргументи проти введення такого воєнного стану.

 

Рятівна соломинка президентові

 

Єдність народу з владою бажана завжди, у воєнний час - необхідна. Натомість, між ними прірва. Понад 80% українців порошенковій владі опонують. Однак, це не ми проти єдності з владою, це - влада проти єдності з нами! Розкрадання країни під час війни - мародерство, з мародерами єднатись?

Словам я вірю. На пів відсотка. Фактам більше: зараз на підпису у Президента Держбюджет-2019. Якщо він не заветує свої сімейні фонди і тому подібне, то має про єдність ... (який є політкоректний замінник слову «заткнутись»?).

Готовий припустити, що несвідоме населення помиляється, а правлять нами безкорисливі кандидати у святі. Тим краще, їм щирі вибачення і бакси в руки. Така нагода для щедроти душевної й матеріальної!

Введення воєнного стану - це й шанс президенту гідно вийти з негідного становища. Позаяк закон про Держбюджет-2019 зараз на підпису, введення воєнного стану - пристойний привід скористатись частковим вето і запропонувати корисні та моральні бюджетні зміни: кошти, передбачені на сімейні фонди передати, скажімо, на будівництво військових складів за стандартами НАТО. Суми співмірні.

 

Без секрету - всьому світу

 

Світовому співтовариству нелегко розуміти, чого понад чотири роки агресії не супроводжуються воєнним станом? Яка ж агресія, коли вони воєнного стану не ввели навіть у порубіжжі?

Відсутність воєнного стану розслабляє світову спільноту, не скажу що вирішальна, але це одна з причин чого світ так мляво і неадекватно реагує на російську агресію.

 

Про наївність, реалізм і патріотизм

 

Парламентський Закон і президентський Указ могли б бути кращими, але чи були б вони тоді прохідними? Питання гіпотетичне, і відповідь на нього залежить не від української опозиції. Вона могла голосувати «за», могла не голосувати, але не могла провести те, що вважала оптимальним.

Вище - кілька причин для голосування «за», які, як на мене, переважують усі аргументи «проти».

Та прийнятні законодавчі акти ще не гарантують їх прийнятного виконання. Бо здійснює воєнний стан наша влада. Хто поручиться, що вона використає воєнний стан для зачистки ворожої агентури, а не для формування тотальної Бази даних опозиції, щоб загасити її, наприклад, у соціальних мережах чи реєстрі виборців (наповнивши останній ботами)?

Особисто я схильний думати, що напрям думки наших можновладців ближче до останнього. І разом з тим переконаний, що патріотична опозиція, незважаючи на ці, й інші чисельні ризики, вчинила правильно. Я б голосував так само. Гідно роби свою справу, і нехай буде, що буде...

 

 

Борис Беспалий,

30.11.2018