В Україні 46% усієї валової продукції в аграрному секторі виробляють одноосібні селянські господарства. Якщо говорити мовою цифр, це - 97-99% картоплі, 80% овочів, плодів і ягід, близько 80% молока і до 50% м'яса.

 

Левова частка селян, використовуючи важку ручну працю та найчастіше відсталі засоби обробітку, здає за копійки перекупникам вирощену продукцію. Вони ж у свою чергу формують партії товарів і вже за вищою ціною продають на організованому ринку. 

Спілкуючись з представниками одноосібних селянських господарств по усій Україні, з впевненістю можу сказати, що інтереси виробників продукції страждають через їхню нездатність гуртуватись. Саме обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи мають стати противагою посередницьким структурам і агрохолдингам, які вже фактично монополізували ринки збуту аграрної продукції у країні. 

У світі 80% продукції аграрного сектору виробляється та реалізується через селянську кооперацію. У країнах Азії цей відсоток зростає до 90%. У Європі - від 60%. 

 

Наведу лише кілька прикладів: через систему кооперативів реалізується понад 50% продукції молочарства в Бельгії, Великобританії, Польщі, а у Нідерландах, Австрії та Данії ця частка сягає 95%. Практично 90% молокозаводів у країнах ЄС та Північної Америки є кооперативними. В Іспанії та Греції через свої кооперативи фермери продають понад 60% оливкової олії, у Фінляндії - 69% м'яса, у Бельгії - 72% фруктів та овочів, у Нідерландах - 95% вирощених квітів, у Франції та Австрії понад 50% зерна зберігається на кооперативних елеваторах, що належать не посередникам, а саме товаровиробникам. 

За цими цифрами стоять реальні люди і прибутки, про які наші селянські домогосподарства лише мріють. Так, у Франції близько 520 тис. працівників зайнято у кооперативах, а їхній річний товарообіг становить у середньому 77-80 млрд євро, а на збут припадає близько 60% сільгосппродукції. 

 

Як бачимо, через кооперативи у світі проходять мільярдні кошти. При цьому фермерство є не лише прибутковим бізнесом, який передається в спадок від батька до сина, це одна з найважливіших виробничих галузей, адже продукція насичує насамперед локальні ринки, чим у значній мірі сприяє національній продовольчій безпеці та незалежності. 

Нам теж вкрай необхідно розвивати кооперативний рух. В Україні існує всього 1097 сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів. Протягом 2010-2016 рр. їхня кількість зросла лише на 448 одиниць. Проте із загальної кількості реально здійснюють господарську діяльність всього 589: у них працює 24,8 тис. громадян, створено на селі 1636 постійних робочих місць, утримується 21 758 голів ВРХ, сплачено податків та зборів на суму 13981,6 тис. грн. 

 

Один раз український уряд намагався створити дієвий селянський кооперативний рух. У 2005 році було навіть сформовано відповідну суспільну думку та ухвалено державну програму розвитку кооперації. На підтримку цієї програми було закладено рекордні 7 млрд гривень. Але уряд Азарова вирішив, що цим займатись не на часі! 

У створенні та розвитку кооперації на селі велику допомогу надають наші закордонні партнери та донори - Канада, Америка, європейські країни. Нечасто, але трапляються випадки допомоги кооперативному руху на селі й українського бізнесу. Закуповуються технічні засоби, допомагають з обладнанням та приміщеннями тощо. Хоча бізнесмени скаржаться на те, що не застраховані від випадків, коли після значних фінансових вливань в кооператив той перестає з ними працювати, спокусившись на пропозицію іншого бізнесмена, який пропонує трохи більшу ціну за продукцію. 

 

Тож копнемо глибше: у чому причина гальмування створення сільськогосподарської кооперації в Україні? Впевнено можу сказати - в недосконалості та несучасності чинного законодавства, яким регулюється їхня діяльність. В розпорошеності та неузгодженості статей закону, а також невідповідності закріпленої у ньому моделі сільськогосподарської кооперації сучасним реаліям та потребам. Саме це не дозволяє повною мірою реалізувати потенціал об'єднання сільгосптоваровиробників у сільськогосподарські кооперативи, і подекуди навіть блокує їхній розвиток. 

Як зробити так, аби допомогти в створенні кооперативів, якої підтримки вони потребують, які податки платитимуть або ні, за якими правилами працюватимуть з іншими структурами? 

Усі ці питання потребують вирішення. Потрібно виписати законодавчі норми, які стануть «настільною книгою» для кооперативного руху, врахувати всі умови та підводні камені. Для вирішення цих завдань мною було створено робочу групу в складі аграрних практиків, представників громадських організацій та асоціацій, науковців, юристів та економістів, які вже на першому засіданні почали напрацьовувати напрямок, за яким писатиметься закон. 

 

Що ж у ньому повинно бути:

- маємо унормувати законодавство у сфері сільськогосподарської кооперації - виписати прості прозорі й нормальні правила для створення кооперативів;

- обов'язково підняти питання оподаткування цих об'єднань (розподіл прибутків, членські внески, податок на додану вартість), питання неприбутковості їхньої діяльності;

- створити кооперативний фонд, який надаватиме в тому числі й інформаційно-консультаційні послуги;

- закріпити обов'язкову щорічну державну підтримку, яка матиме два напрямки - підтримка для створення кооперативів, другий напрямок - підтримка переробки. 

 

Також потрібно виписати правила взаємовідносин між бізнесом, який вкладатиме кошти в розвиток, та кооперативами, аби в разі суперечок можна було вирішувати все у правовому полі. 

 

Державна підтримка - це найголовніше, що стимулюватиме розвиток кооперативного руху. На сьогодні колосальні кошти уряд витрачає на соціальні пільги, на субсидії... А це фактично робить людей залежними від щомісячної подачки. Робить «пільгово залежними». На мій погляд, державницька політика має бути іншою - держава має створити умови для того, аби люди могли самі заробляти собі на життя. 

У цілому, створення кооперативів - це шлях до виробництва більш якісної продукції сільськими дрібними товаровиробниками та реальна можливість покращити сімейний бюджет і подолати проблему бідності на селі. Також, завдяки об'єднанню в кооперативи, селяни можуть захищати себе від диктату монополістів і посередників. 

Кооперація є незворотнім і необхідним процесом. Цей процес стане завершальним у ринковій трансформації аграрного сектору української економіки. 

Кооперація - це питання нашої продовольчої безпеки, демонополізації ринків, порятунку традиційного укладу села. Вважайте, питання української ідентичності!

 

 

Вадим Івченко,

народний депутат України,

заступник голови Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин ВРУ