Після оприлюднення попередніх підсумків голосування на виборах Президента, чимало оглядачів заговорили про "стратегічну поразку українського "політичного класу". Як на мене результат, з яким переміг Володимир Зеленський, являє собою логічне продовження суспільно-історичного процесу, започаткованого під час розпаду СРСР, наприкінці вісімдесятих.

Українська революція 1990-1991 років не призвела до усунення комуністичної партійної номенклатури від влади, а лише коаптувала до правлячої верстви частину активу націонал-демократів. Радянські управлінці, практично зберігши владу, отримали ще й необмежений доступ до виробничих і природних ресурсів України. Привласнивши їх, за участі колишніх силовиків та бандитів, вони створили олігархічну систему управління за подобою такої ж системи у Росії. На вершині управлінської вертикалі постала особа Президента. Конституційне оформлення цієї системи відбулося влітку 1996 року.

Проте Конституція 1996 року заклала одну кардинальну відмінність від більшості конституційно-політичних систем пострадянських країн, де у тій, чи іншій формі утворилися авторитарні режими. Ця відмінність унеможливлювала довічне президентське правління, як це є у Білорусі, Азербайджані, Казахстані чи країнах Середньої Азії. Українська і російська конституції обмежують перебування на посаді Президента для однієї особи двома термінами поспіль. Якщо у Росії ця норма легко обходиться за допомогою особистого контролю В. Путіним всієї бюрократії та силовиків, що дозволило йому "сходити ненадовго на посаду прем'єра", то в Україні спроба Л. Кучми у 2004 році контрольовано передати владу В. Януковичу закінчилася безпрецедентним Помаранчевим майданом і приходом до влади В. Ющенка.

Той так само намагався замкнути всю повноту влади на себе, за допомогою власної парламентської фракції "Наша Україна". З того вийшла його ганебна поразка у лютому 2010 року на виборах президента.

Л.Кучма, В. Ющенко та П. Порошенко не враховували кардинальної відмінності соціокультурної структури українського і російського суспільств, зумовленої як історичними, так і економічними, та навіть кліматично-географічними причинами.

Українці мобільніші, самоорганізованіші та сміливіші за росіян.

Саме ці наші якості спричинили два епічних Майдани і... підтримку В.Зеленського проти П. Порошенка. Виборці "слуги народу" у своїй цілковито переважній більшості голосували саме проти негативних соціально-економічних явищ, що вони сукупно пов'язують з П. Порошенком. (Раніше - з Л. Кучмою, В. Ющенком, В. Януковичем.) Командам інших учасників перегонів, які отримали статистично значущі результати, не вдалося подолати інформаційного бар'єру, що його спорудило угруповання П. Порошенка, та валу чорних політичних технологій, а також адміністративного ресурсу і фальсифікацій у першому турі виборів. Наявність серед 39 кандидатів значної кількості тих, хто хотів "не наздогнати, так зігрітися" так само є проявом чорних політичних технологій.

Успіх В. Зеленського це, зокрема, і відповідь суспільства на ниці прийоми політичної боротьби, що їх застосовував поточний режим проти своїх опонентів, а у другому турі - персонально проти В. Зеленського. Позитивний суспільний ефект його перемоги полягає, ще і у тому, що програли перед усім "чорні політтехнологи".

Однак програвши, вони не здалися. Вже від сьогодні В. Зеленський зіштовхнеться з жорстокими реаліями політичної боротьби "по-українському". Головна ставка його ворогів буде традиційною - на швидке розчарування громадян у своєму виборі. За В. Зеленського голосували ті, хто прагнув реальних змін. Його виборцям байдуже, що "зменшення комунальних тарифів не є прерогативою президента". Швидкі позитивні зміни соціально-економічної ситуації мають стати головним пріоритетом нового президента, попри те, що реальні важелі впливу на неї перебувають в руках уряду і парламенту, де у нього зовсім немає впливу.

Зменшення тарифного тягаря для громадян є цілком реальним шляхом мінімалізації корупційної складової у формулі собівартості комунальних, транспортних та інших послуг. Для цього новообраному президенту слід швидко дати змогу призначити керівників основних силових установ, що сьогодні наполегливо запропонувала лідер партії "Батьківщина" та її фракції у парламенті Юлія Тимошенко.

Зменшення комунальних і транспортних тарифів, разом з іншими заходами боротьби із корупцією неодмінно призведе до посилення підприємницької активності - відтак до поліпшення загального економічного та соціального клімату в Україні. Саме цього за всяку ціну намагатимуться не допустити вороги України зовні і всередині.

За президентства В. Зеленського є об'єктивний ризик зменшення суспільної актуальності повного відновлення суверенітету України над тимчасово відторгнутими від неї Росією територіями - АР Крим, Севастополем, частинами Донецької і Луганської областей. Однак наразі наявні усі необхідні демократичні суспільно-політичні механізми щоб цього не допустити.

Поразка Петра Порошенка на учорашніх виборах подається у Росії як показник ставлення українського суспільства до нинішньої російсько-української війни. Українці, мовляв, не підтримують протистояння агресору. Така точка зору активно поширюється і проросійськими політиками в Україні.

Облудність цього твердження легко довести, взявши до уваги той факт, що обидва Майдани поставали в Україні саме у відповідь на спроби нав'язати тут російську модель взаємин держави і країни. У цьому розумінні їх слід назвати антиросійськими, як і війну, що нині веде наш народ.

Напад Росії на Україну у 2014 році, практично ще в ході Майдану Гідності, був спробою росіян не допустити не лише європейського курсу України, але - і поразки російського способу взаємин влади та суспільства.

Такого способу, який українське суспільство відкинуло і цього разу.

 

Костянтин Матвієнко

Політичний експерт