Дострокові парламентські вибори в Україні у липні є навіть важливішими за президентські, які вже відбулися. Адже в умовах парламентсько-президентської форми правління саме нова коаліція у Раді та майбутній прем'єр-міністр будуть вирішувати долю держави у наступні п'ять років.

 

Перед українцями на дострокових виборах постає три ключових виклики.

 

Перший - це не повторити помилки попередніх років, коли кожен президент монополізував владу за допомогою прем'єр-міністра, який був креатурою Банкової.
Сама така монополізація влади призвела до двох Майданів та повної дискредитації Порошенка, проти якого на виборах-2019 проголосувала майже вся країна.

 

Другий - це велика загроза проросійського реваншу.

З одного боку, це відверто проросійськи політичні сили, які розраховують монополізувати голоси виборців Південного Сходу.

З іншого - «гібридні» проросійські сили на кшталт Порошенко та «Народного фронту», які розраховують знову обманути українців своєю фальшивою антиросійською та прозахідною риторикою. Хоча всі українці бачили, як Порошенко и Ко п'ять років повністю виконували усі накази Москви, отримуючи за це бізнес-преференції від Кремля. А тепер Порошенко знову лізе у Раду під маскою міфічної «європейскої солідарності». До речі, саме Порошенко зробив під час своєї каденції усе, щоб Європа та НАТО мали аргументи відмовляти Україні у перспективах членства.

 

Третій - це загрозлива для країни ідея лібертаріанства, яку проповідує партія «Слуга народа».

У чому загроза цієї ідеології? Держава не повинна втручатися у економічні процеси. Що це в умовах України? Це остаточне закріплення влади олігархів, тотальна бідність, постійне збільшення тарифі та цін.

 

Отже, парламентські вибори мають задати вектор розвитку країни на наступні роки.

Але як не допустити усі ці загрози, про які йшла мова вище?

 

По-перше, уся проукраїнська та дійсно патріотична частина суспільства повинна на виборах згуртуватися навколо Тимошенко. Єдиного політика, що дійсно знає як керувати країною та має чітку покрокову програму виходу з кризи (Новий курс). Також Тимошенко сповідує реальну державницьку та патріотичну ідеологію, а не той фальшивий «патріотизм», яким п'ять років розколював країну Порошенко.

Так, на президентських виборах країна підтримала Зеленського як певний таран проти Порошенка. Проте вже перші тижні правління нового президента чітко показали, що він має великі проблеми з управлінням державою.

 

По-друге, суспільство повинно вимагати від нової влади створення такої коаліції у Раді, де прем'єр не буде кандидатом від партії «Слуга народу». Це збереже Зеленскього від спокуси повторити кроки своїх попередників.

 

Саме тому оптимальною кандидатурою прем'єра є саме Тимошенко. І чим більше голосів суспільство віддасть за «Батьківщину» на парламентських виборах, тим більш вагомим для президента Зеленського виявиться народний аргумент підтримати призначення саме Тимошенко. І саме Тимошенко не дозволить втілити у життя найбільш хибні риси лібертаріанства.

 

До речі, слід нагадати, що розквітом демократії в Україні в очах суспільства є 2007-2009 роки, коли прем'єр Тимошенко виступала балансом владним апетитам президента Ющенко.

 

Дмитрий Корнейчук