"От советского информбюро» - грізним набатом звучав залізний голос воюючої із кривавим окупантом країни у 1941-45 роках. У дотелевізійну епоху часткової радіофікації лише із єдиного інформаційного джерела знали громадяни, які знаходилися на непідконтрольній окупанту території, що робиться на території окупованій ворогом.

 

 Голос непокори  піднімав дух, кликав до бою, вів до перемоги. Цим скромним і практично єдиним засобом масової інформації для країни, яка стала жертвою агресії і вела інформаційну війну проти цього агресора, був радіобаняк на електричному стовпі у кожному селі.

 

І лише одного цього "баняка"  було досить, щоб ця війна на інформаційному фронті  була більш, ніж успішною. Тому агресор, який мав колосальну перевагу у живій силі, і особливо, у техніці, просто скаженів, що  битву за серця  він програє.

 

 Коли Гітлера спитали, що він зробить, коли візьме Москву, фюрер відповів, що першим повісить Сталіна, а другим - Левітана. Не Жукова чи Молотова, не Рокосовського чи Ватутіна, а скромного диктора Всесоюзного радіо, чий голос якраз і був тим громогласним голосом "От советского имнформбюро", від якого лютував Гітлер.

 

Путін, на відміну від свого попередника, не скаженіє. В Україні, на яку напав московський фюрер, не чути голосу Левітана. Не чути голосу, який би кликав хоч  на мові окупанта:

 

                   "Вставай, страна огромная!

                   На смертный бой вставай!

                   С московской силой черною!

                   С проклятою ордой!»

 

Якраз "проклята орда"  голосить над окупованою Україною зі всіх своїх інформаційних стволів.

 

 Звертаюсь до літописців "побєдобесія" у тій  попередній  війні - якби воно виглядало, якби у той час, коли "отци воєвалі", через мовлення "советского информбюро" Левітан зачитував темники, написані Йозефом Геббельсом?

 

А в Україні нині гримить сатанинський голос  Кремля.

Кастровані лібертаріанці у приступі європейського лакейства репетують про свободу слова, лиш би задобрити ПАРЄ, яка, як підкошена кляча,  якраз злягла у приступі лакейства перед тою самою Москвою.

 Що би з ними, із дєрмократами, зробили у 1943-му, якби вони закликали дбати про свободу слова для окупанта?

 

Буде, виявляється, апофеоз зрадофільства - прямий міст із кремлівською рейхканцелярією, і на тому мосту будуть озвучені умови повної і безумовної капітуляції.

 

 А для чого Київ із його мостами через Дніпро  танками брати?

Легше і дешевше Дніпро форсувати  телеканалами. Хоча на скуповування київських телеканалів ФСБ грошей не шкодує.

 

Наступ йде тотальний по усіх фронтах. А чому би і ні? Повалений медійно і зломлений інформаційно "квартал" не існуючого опору   тим часом скаче через фонтани.

 

Гітлеру так не пощастило. Мусив думати, кого вішати першим, а кого - другим. А тут   - суїцид в інформаційному окопі, самогубство не з моста у воду, як це переважно буває, а прямо таки на  ефірному мосту у смертельних обіймах окупанта.  

 

 

 

 

Василь Базів