В українському інформаційному просторі приділяється недостатньо уваги процесам, які мають місце у Білорусі та у Росії. В обох сусідніх країнах вичерпано ресурс диктаторських режимів - утримати наявні там системи влади неможливо. Відтак на них чекають кардинальні зміни, що вирішальним чином вплинуть і на Україну.

У Білорусі напрямок змін є зрозумілим - побудова демократії західного зразка з подальшою непростою інтеграцією у європейське співтовариство. Який би результат президентських виборів 9 серпня цього року не оголосили в Мінську, влада Олександра Лукашенка не може бути збереженою у наявному нині вигляді. Причина цього перед усім у паразитарній моделі економіки, збудованій в Білорусі за останні чверть сторіччя. Обвал попиту на вуглеводні, якими Білорусь спекулювала з ласки Росії, позбавляє країну левової частки її експортних доходів. Внутрішній ринок геть злиденний. Модернізація ж білоруської економіки потребуватиме величезних обсягів фінансової допомоги, яку можна взяти або у Китаї, або на Заході. Китай - далеко, і там дедалі більше власних складнощів. Захід - поруч. Хоча Європа і США намагаються демонструвати зверхній егоїзм "золотого мільярду", однак без мирної експансії у країни, що готові стати органічною частиною демократичного світу, колективний Захід зупиниться у своєму розвитку.

Білорусь є добре придатною для модернізації - там збережено, нехай і радянську, інфраструктуру, виросло покоління громадян, яке здатне сприймати західну модель демократії, відсутні внутрішні конфлікти. У демократизації та модернізації Білорусі кревно зацікавлені Польща та країни Балтії, які є членами ЄС та НАТО.

На заваді цим інтересам довго стояла "велика і жахлива" Росія, проте нині у неї самої замало ресурсів для "інкорпорації" Білорусі - самій би вберегтися від краху. Спроба зберегти режим О.Лукашенка не знайде внутрішньої підтримки у Росії - часи "кримського консенсусу" там давно у минулому.

Після "обнуління" попередніх президентських термінів Володимира Путіна - фактичного проголошення його "довічного правління", на тлі безпрецедентного економічного спаду та епідемії коронавірусу, у Росії відбувся швидкий "фазовий перехід" - від байдужого очікування на природну зміну самодержця у 2024 році, до усвідомлення, що цей режим надовго, якщо не назавжди. І широкому російському загалу це вельми не сподобалося, надто, якщо врахувати дуже сумнівний характер голосування за "обнуління". Важливо, що "нєстроєніє" спостерігається і серед особового складу силових відомств, і у т.зв. "Руській Православній Церкві", і серед чиновництва та знаних імперців.

Величезною небезпекою для України залишається спокуса для керівництва Росії використати широкомасштабну агресію проти нас як засіб відтягнути неминучий крах режиму. Маємо бути напоготові, зміцнюючи обороноздатність.

Разом із тим, вибори у Білорусі, (повторимося: який би результат не оголосила виборча комісія), стануть спусковим гачком для посилення протестів та відцентрових тенденцій у Росії. Її дезінтеграція, про що повсякчас твердять російські експерти та журналісти, які ще зовсім нещодавно радо вітали напад на Україну та анексію Криму, є питанням нетривалого часу.

Відтак, Україна може постати перед об'єктивним фактом "безгоспності" територій Криму та ОРДЛО. Тим часом суворе міжнародне право однозначно покладає відповідальність перед світовим товариством за усе, що коїться на суверенній території відповідної держави на її владу.

Чи готова Україна взяти всю повноту такої відповідальності на себе, коли у цьому виникне несподівана і раптова потреба?

 

Костянтин Матвієнко

Політичний експерт, УП Блоги