Наша сучасна історія, від проголошення незалежності, ще не знала такої кількості загрозливих для України чинників. Їхній короткий перелік виглядає так:

- війна Росії проти України, з окупацією та анексією 7% суверенної території;

- пандемія коронавірусу, з якою чи спроможна впоратися медична інфраструктура;

- посилення економічної кризи з усіма її наслідками: наростаючий бюджетний дефіцит, скорочення споживання і виробництва, безробіття, криза неплатежів, виїзд продуктивної робочої сили за кордон, занепад освітньої, медичної, комунальної, транспортної інфраструктури, зростання криміналізації суспільних відносин тощо;

- хронічна корупція, а також, пов'язана із нею, потужна тіньова економіка, де виробляється близько 46% ВВП;

- некомпетентність та інфантильність влади, наслідком чого є зростання недовіри до неї громадян - радикалізація настроїв суспільного протесту;

- глухе невдоволення армії, в широкому її розумінні - включно з волонтерським і добровольчим рухом, які, тим часом, користується найвищим рівнем суспільної довіри;

- загроза колапсу судочинства, ширше - всієї правоохоронної системи;

- реваншистські наміри, як з боку економічно-політичних угруповань, підтримуваних Росією, так і з боку корупційних політично-чиновницьких, угруповань, частково усунутих "від корита" внаслідок виборів минулого року;

- високий рівень конфліктності в середині, орієнтованого на Європу, патріотичного політичного табору, на тлі нездатності правлячої партії "Слуга народу" знаходити собі політичних союзників;

- упевненість більшості громадян у тому, що справи в Україні йдуть у неправильному напрямку і, що "Україна, як країна розвалюється, іде до розколу";

- домінування антиукраїнського - антизахідного контенту в інформаційному просторі...

Ці чинники підсилюють один одного, породжуючи нові, а їхній комплексний аналіз, часом справді може створити враження безперспективності України як суверенної держави, не лише серед широкого загалу громадян, а і поміж інвесторами та іншими, потенційно зацікавленими Україною партнерами.

Проте.

Минулого року, в умовах війни та економічної кризи в Україні цілком легітимно пройшла зміна президента, а тоді - складу Верховної Ради. Цієї осені, під час пандемії, перезавантажуються органи місцевого самоврядування, вже на основі реорганізованої новим складом парламенту системи адміністративно-територіального устрою. При цьому загальноукраїнські парламентські політичні партії - "Слуга народу", "Батьківщина", "Опозиційна платформа за життя" та "Європейська солідарність" - продемонстрували спроможність до збереження власної політичної суб'єктності. Перші дві партії - по всій країні, а дві останні - з виразним ухилом на Схід та на Захід.

(Строго кажучи, переможцями місцевих виборів є п'ять політичних партій, бо за кількістю депутатських мандатів четверте місце посіла партія "За майбутнє", а п'яте - "Європейська солідарність". Партія "За майбутнє" не брала участі у минулих парламентських виборах, відтак не має власної партійної фракції у Верховні Раді. У серпні минулого року в парламенті було утворено депутатську групу "За майбутнє", а у травні цього - оголошено і про виникнення однойменної політичної партії.)

Ще однією ознакою стійкості суспільно-політичної системи в Україні стала та обставина, що запровадження весною цього року, на початку пандемії, обтяжливих для підприємств і громадян, карантинних обмежень, не призвело до економічного колапсу, масових протестів, сплеску злочинності та інших катастрофічних наслідків. Це було зумовлено ще високим, на той час, рівнем суспільної довіри до влади і заснованому на ній суспільному консенсусі - розумінні необхідності обтяжень задля загальної безпеки.

Позитивно для України складалися і зовнішні обставини. Наприклад, вдалося зберегти транзитний потенціал завдяки перемозі українського "Нафтогазу" над російським "Газпромом" у Стокгольмському арбітражі та фактичної зупинки будівництва, або обмеження експлуатації, обхідних російських трубопроводів. Мова про пресловутий "Північний потік-2" та південні газотранспортні коридори.

Знизилася інтенсивність бойових дій та кількість втрат на фронті. Триває суд у Гаазі в справі, збитого росіянами малайзійського пасажирського літака, що загрожує агресору новими санкціями, особливо після перемоги на виборах президента США демократа Джозефа Байдена. Ці та інші обставини дають підстави сподіватися, що кремлівський режим буде змушеним обмежити свої зусилля, спрямовані на дестабілізацію України.

Таким чином, в умовах світової економічної кризи і пандемії, попри війну, українська держава зберігає певний внутрішній і зовнішній ресурс для свого збереження та розвитку.

Однак, лицемірство влади, яка зрештою переклала весь тягар карантинних заходів на громадян та малий і середній бізнес, у купі з традиційно корупційним черговим підвищенням тарифів, фіскально-адміністративними ускладненнями для підприємців, а також дивними кроками щодо боротьби з пандемією, як, до прикладу, спрямування коштів "ковідфонду" на будівництво доріг чи вибіркове, в інтересах великих торговельних мереж, запровадження "карантину вихідного дня", серйозно знизили рівень довіри до правлячої партії - відтак і до парламенту з урядом. Падає також рейтинг президента - головнокомандувача збройними силами. Все це відчиняє "вікно можливостей" для проросійських та корупційних реваншистів, які вже готуються до позачергових виборів парламенту, а тоді - президента.

В парламентській фракції "монобільшості" стався фактичний розкол, який послаблює позиції глави держави і може призвести до того, що призначення дочасних виборів здасться йому єдиним виходом з глухого кута планованої штучної парламентської кризи.

Підсумки місцевих виборів засвідчили посилення відцентрових регіоналістичних тенденцій. Місцеві "феодальні еліти" дедалі активніше шукають і знаходять собі неформальних союзників не лише у певних загальноукраїнських політичних партіях, але і у правоохоронних органах. Відтак можливості легального впливу на діяльність "феодалів" з боку офіційної центральної влади обмежуються.

Партії, які посіли перші п'ять місця за кількістю депутатських мандатів у місцевих радах, об'єктивно зацікавлені в союзі з успішними місцевими проектами на перспективу виборів парламентських. Партія президента не матиме в жодній обласній раді та в радах майже жодного великого міста, не те, що монобільшості, а навіть домінуючої позиції при формуванні правлячих коаліцій, які утворять виконкоми. Складеться парадоксальна ситуація: правляча парламентська партія майже поспіль опиниться в опозиції в місцевих радах.

Втім, у цілому ряді випадків перебування в місцевій опозиції може зіграти позитивну роль для тієї чи іншої системної, загальнонаціональної політичної сили. Річ у тому, що такий різновид української корупції, як муніципальна корупція є, що називається "найближчим до людей", відтак дуже дошкульним і помітним для них. Набуття місцевими громадами розширених фінансових, майнових та земельних повноважень неодмінно призведе до ескалації корупції у багатьох місцевих органах влади, ще й на тлі їхньої фундаментальної некомпетентності і безвідповідальності. Це не лишиться непоміченим виборцями, якість життя яких погіршуватиметься. Природною роллю опозиції є саме викриття корумпованості і некомпетентності правлячих партій. Таким чином перебування в опозиції у місцевих радах для системної загальнонаціональної політичної сили може бути джерелом нарощування політичного капіталу.

Розширення повноважень громад та партизація (надмірна) виборів до місцевих рад ставлять справжні системні партії перед необхідністю створення розгалуженої мережі первинних осередків, перед усім на рівні територіальних громад - міст та ОТГ. Предметом їхньої політичної роботи має стати розробка статутів громад, їхніх генеральних планів та програм соціально-економічного розвитку, контроль якості та вартості комунальних послуг, окремо - питання медичного забезпечення, а також охорона довкілля, історико-культурних та архітектурних пам'яток тощо.

Дуже корисною у такій роботі стане співпраця місцевих опозицій з центральними органами влади - парламент, офіс президента, Мінрегіон, МОЗ, МОН, Мінкультінформ... та й МВС, НАБУ з СБУ зайвими не будуть, а ще - великі ЗМІ. Ця робота фракцій і партійних осередків на місцях дасть змогу залучити до плідного політичного процесу справді небайдужих і зацікавлених в якості життя в своїх громадах людей, спільноти громадян за інтересами, малий і середній бізнес.

Нові, інноваційні - мережеві партійні структури мають спиратися і на інноваційні партійні ідеології, засновані на сучасних уявленнях про об'єктивні потреби людей, домогосподарств, організованих спільнот, найманих робітників, бізнесу, громад і країни загалом.

Самоочевидні речі, які слід зробити негайно, вже у співпраці нових депутатів місцевих рад і політиків парламентського рівня: розробити та реалізувати перелік комплексних заходів щодо максимального зменшення загроз для людей та економіки країни від пандемії коронавірусу, з урахуванням специфіки громад і територій. Початковий алгоритм таких дій закладено у Постанові Верховної Ради "Про заходи протидії поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) та захисту всіх систем життєдіяльності країни від негативних наслідків пандемії та нових біологічних загроз", від 20 жовтня. Її прийнято внаслідок наполегливої ініціативи фракції партії "Батьківщина", за підтримки всіх інших парламентських фракцій.

Доводиться зазначити, що замість виконувати чіткі і конкретні пункти Постанови, Кабінет Міністрів, за мовчазної згоди президента, запровадив так званий "карантин вихідного дня". Мало того, що такий карантин не є ефективним протиепідемічним заходом, він до того створив кепський прецедент ігнорування місцевою владою, (повноваження якої, втім, саме добігають кінця), рішень уряду та позиції глави держави. Зрозуміло, що до нехтування карантинними вимогами перед усім вдаються місцеві голови, які вчора взяли участь у другому турі місцевих виборів, та ті, для кого таке голосування ще попереду.

Наразі провідним політичним партіям, у співпраці з місцевими політиками слід розробити також кроки щодо подальшої децентралізації та подолання надмірної зарегульованості підприємництва і соціального життя. Так, наприклад, питання легалізації ігрового бізнесу, проституції, легких наркотиків можна віддати на розсуд місцевих громад, а в окремих випадках - районів. Нехай громадяни самі вирішують чи воно їм треба "за місцем проживання". Те ж стосується і дозволів на ведення тих чи інших бізнесів, оподаткування нерухомості, податку на розкіш тощо.

Попри війну і пандемію, складність, а часом нелогічність, виборчих процедур і нового адміністративно-територіального поділу, місцеві вибори засвідчили, що політичний процес в Україні загалом є стабільним - суспільство спроможне відтворювати органи своєї влади, а основні політичні партії здатні брати на себе відповідальність за громади і країну в цілому, що дає певні підстави для обережного оптимізму.

 

Костянтин Матвієнко