Відкрилася третя експериментальна бієнале мистецтва, знання і політики «Чорна хмара - Київська бієнале 2019».


 

Щоранку до 23 листопада про Київську бієнале оповіщатиме сирена протиповітряної оборони. Вона включатиметься рівно о 8 ранку на хвилину в приміщенні науково-технічної бібліотеки КПІ. Тут розміщений основний виставковий проєкт «Чорна хмара». В експозиції - 12 робіт художників України, Німеччини, Великобританії, Індії, Канади, Росії. Серед тем - наслідки Чорнобильської катастрофи, гігієна масових комунікацій, зміни суспільства в епоху нових інформаційних технологій. На очевидне запитання, чи був розрахунок на медійний ажіотаж навколо серіалу «Чорнобиль» під час створення концепції, Сергій Климко вже втомився відповідати заперечливо. Робота над проєктом почалася з ідеї виставки до 30-річчя катастрофи, яка трансформувалася в концепцію проєкту бієнале.

 

Сергій Климко


В описі бієнале трапляються й інші дзвінкі в медійній сфері теми - наприклад, антропоцен сучасної епохи, в яку людина стала головним двигуном змін навколишнього середовища. «Слово «антропоцен» не те, що стало новим чорним, але через популярність його почали використовувати не за призначенням. У західному художньому світі робити виставку, не враховуючи цю концепцію, вже непристойно. В Україні мало говорять про екологію і людський вплив на неї, і це симптоматично відображає деяку герметичність української художньої сцени», - каже куратор.

 

 

Бієнале традиційно організовує Центр візуальної культури. У третій своїй редакції вона проходить у новому статусі в межах Альянсу східноєвропейських бієнале, до якого входять Prague Biennale, Biennale Warszawa і OFF-Biennale Budapest. Фокус уваги на проблеми глобального Сходу (Європи і Близького) - в паралельній програмі, яка має вигляд переконливого самостійного проєкту лекцій і панельних дискусій.

 

Олексій Таруц

 

Експозиція «Чорної хмари» починається просто зі входу в бібліотеку КПІ. Тут розміщена робота Олексія Таруца з тією самою сиреною. Вона складається з двох об'єктів - сирени (її зробили в радянському 1987 році і не використовували за призначенням, вперше вона зазвучала на бієнале) та її небуквальної копії з воску. Такий віск використовують для відливання відсутніх частин при складанні скелетів динозаврів для палеонтологічних музеїв. З нього ж художник створює копію сирени, «її фантом», так запрошує глядачів до роздумів про феномен пам'яті. Людина створює хроніку доісторичних подій, свідком яких не була, і за таким же принципом він «бере участь у створенні історії, передісторії, брехні і постправди». Так виникає «сумнів у достовірності і необхідності комунікації», що зафіксовано в назві. Фразу «ТУАМОТУ АКУ АКУ ХІВА ОА ОАНУ РАРАКУ ТОТУ МАТУА ТУАМОТА» художник взяв з пісні радянського авангардного гурту, google-переклад з мови маорі: «Ви повинні створити своїх батьків».

 

Олексій Таруц, ТУАМОТУ АКУ АКУ ХІВА ОА ОАНУ РАРАКУ ТОТУ МАТУА ТУАМОТА, 2019

 

Куратор виставки Сергій Климко і дизайнер Олександр Бурлака влаштували для відвідувачів «Чорної хмари» квест: розпізнати арт-об'єкти в інтер'єрі бібліотеки. Їх можна знайти за описом у каталозі виставки і за невеликими підписами в самому просторі. Або сприйняти за рудимент радянського минулого - наприклад, інсталяцію Сьюзан Шупплі «Відкладений розпад», яка стилізована під розкладку газет для загального доступу, які часто траплялися в бібліотеках радянської пори. Шупплі працює з темою інформаційних маніпуляцій в медіа: її робота - це викладка передовиць газети «Правда», які виходили протягом 20 днів після Чорнобильської катастрофи без жодної згадки про неї.

 

Сьюзан Шупплі, «Відкладений розпад», 2017

 

За словами Сергія Климка, ідея інтегрувати об'єкти виставки у простір бібліотеки склалася в процесі. Будівля бібліотеки, виконана у стилі пізньорадянського модернізму і оздоблена чотирма панно «Людина і природа» монументаліста Володимира Пасівенка, виявилася самостійним учасником мистецького проєкту. «Також ми хотіли змінити цільову аудиторію і контекст сприйняття. Нашими глядачами стали студенти технічного ВНЗу. Зазвичай вони рідко є аудиторією проєкту про мистецтво».

 

 

Одне з одкровень виставки - постановка питання про участь людини в будь-якому процесі життя, чи то існування планети, чи сучасний візуальний контент. Кілька об'єктів «Чорної хмари» створили не художники і не людина взагалі. Робота італійця Еміліо Ваварелла з промовистою назвою «Кіно тварин» - це асамбляж відео тварин, які вкрали камеру, їх художник знайшов у вільному доступі в інтернеті. Робота Джона Рафмана (він був автором інсталяції The Ride Never Ends для показу Balenciaga весна-літо 2019) зібрана з зображень Google Street View, які в форматі скриншотів художник почав збирати з 2008 року. Глядач, що споглядає медитативну зміну зображень різного ступеня розпливчастості, стає мимовільним спостерігачем чужого життя і мимоволі вторгається в чийсь особистий простір.

 

Еміліо Ваварелла, «Кіно тварин», 2017

 

Джон Рафман, Дев'ять очей Google Street View, 2008 - сьогодні

 

В експозиції є дві роботи, зроблені не художниками - принаймні, не окреслюють себе такими. Роботи з серії «Укриття» - це фотографії зруйнованого четвертого блоку співробітника ЧАЕС, які зняв Олександр Купний. Один з небагатьох, хто побував у приміщенні реактора, Олександр задокументував події катастрофи. Живий маркер події - засвічені точки, якими усипані всі фотографії: це зображення радіоактивних частинок.

ThisPersonDoesNotExist - інсталяція Філіпа Ванга, топ-менеджера компанії Uber. Він створив сайт ThisPersonDoesNotExist, який використовує технологію штучного інтелекту для створення фотографій неіснуючих людей на основі 70 тисяч зображень з бази Flickr. Його однойменна інсталяція працює в режимі реального часу: постійно генерує нові і бездоганно правдоподібні обличчя. «Медіа контент може генеруватися без участі людини. Саме це ми і хотіли демонструвати. Скоро людина стане зайвою», - каже Сергій Климко.

 

Олександр Купний, «Укриття», 2007

 

Філіп Ванг, ThisPersonDoes NotExist, 2018

 

Джерело: vogue

Текст: Тетяна Соловей

Фото: Марія Павлюк