Мабуть, вам на очі вже потрапляла реклама якогось українського видавництва чи мережевої книгарні про величезні знижки на книги під час карантину. Або друга-третя книжка безкоштовна, або ж до 60% здешевлення від ціни, та ще й безкоштовна доставка. З таким розміром знижок виходить, що видавці й книгарні працюють якщо не в мінус, то принаймні на собівартість. Виходять у нуль, так би мовити.

 

Цей атракціон небаченої щедрості, крім шляхетного прагнення плекати духовність народу в темні часи, пояснюється ще й кризовою ситуацією в українському книгодрукуванні. Річ у тім, що книжковий бізнес належить до малорентабельних: продукт готується довго, продається ще довше, а прибутки з нього досить скромні. Та ще й отриманий дохід зазвичай одразу вкладається у наступні книжки, тож «живих» грошей у галузі мало.

 

Тому зумовлена карантином зупинка книжкового бізнесу, зокрема закриття книгарень, може стати нищівним ударом для багатьох видавництв. Надходжень жодних, а зарплати, податки й оренду доводиться платити. Звідси й знижки, акції і безкоштовні доставки: щоб хоч якось пережити чорні місяці простою.

 

А всього кілька днів тому на сполох ударила й кіноспільнота. Представники цієї галузі звернулися до влади, бо фінансування програми «Державна підтримки кінематографії» заблоковано вже третій місяць. Чи то через чергову реорганізацію Мінфізкультури, чи то через махлювання з Держкіно, але наслідок очевидний: галузь паралізовано. Додаймо до цього зачинені кінотеатри - і стане зовсім невесело.

 

Коронавірус і запровадження карантину ударять по всіх сферах життєдіяльності суспільства, потопчуться по економіці, але найдошкульнішого копняка може отримати саме культура. Адже вона завжди фінансувалася за залишковим принципом, і рідко яка влада бачила в ній щось більше за просту розвагу. А в час криз - як відомо - не до розваг.

 

Ще до початку пандемії коронавірусу український уряд нових облич спромігся вийти на мінусові показники розвитку економіки (хоча я впевнений, що за кілька місяців про це вже не згадуватимуть, а всі біди спишуть на всесвітню пошесть). Тепер, у стані карантину, в час фактичної зупинки економіки й запровадження податкових канікул, уже зрозуміло, що цьогорічний бюджет буде кардинальним чином зменшуватися. Вкотре доведеться «затягнути паски» і вольовим рішенням скорочувати витрати.

 

 А скорочувати витрати влада буде вдумливо, бо восени Україну чекають місцеві вибори. Це означає, що всілякі соціальні виплати, пенсії й субсидії будуть лише збільшені. Скорочувати бюджет Офісу Президента, ДУСі, Гепрокуратури чи МВС також навряд чи рука підніметься. Звідки ж тоді перекинути бюджетні цифри на медицину й соцзабезпечення? Щось мені підказує, що з культури.  

 

Ренесанс української культури, свідками й співучасниками якого ми стали впродовж кількох останніх років, схоже, добігає кінця. Починаючи з цього року, і фільмів, і фестивалів, і книжок стане менше. Те, що не встигла добити «зелена» влада, зробив коронавірус.

 

Отже, українська культура повертається в свій найприродніший стан - катакомбний, стан хронічного недофінансування і без надії таки сподівання. У цьому стані наша культура - як риба в воді. Тому криза не означає, що українській культурі скоро настане гаплик. Можливо, якраз навпаки.

 

Андрій ЛЮБКА  на Zbruc