На Вінниччині громада села власними силами створила музей, який вмістив більше 200 експонатів, повідомляє Vlasno.info.

У селі Кузьминці Гайсинського району селяни за власний кошт створили справжній музей села. Громада хоче залучити більше туристів, створивши таку культурну туристичну родзинку.

"Я шукала якусь родзинку для свого села. Так як воно знаходиться на березі Південного Бугу багато туристів приїздять до нас відпочивати. Наші краї ще славляться зимовою риболовлею. У нас постійний потік туристів. Але в нас немає нічого цікавого, щоб показати нашим гостям.Тому і вирішили створити такий музей", - розповідає про ініціативу староста Кузьминецької сільської ради Людмила Щаслива.

Під будівлю музею облаштували стару покинуту хату, власниця якої померла, а спадкоємців не знайшлося. Питали дозволу навіть родичів з третього покоління, але і ті не претендували на спадщину.

Спершу будівлю обклали очеретом, а в процесі реконструкції селяни опановували в'язання, плетіння, малярські та глиняні роботи. Для цього використовували методи, якими українці будували хати ще декілька століть тому. 

 

 

"Глину розкопали та привезли. Потім її розклали та заливши водою місили ногами. Опісля разом робили вальки та закладали ними стіни. Зробили такий ремонт власними силами, а потім хату побілили", - розповідає Людмила Щаслива. 

 

Старожили, побачивши як створюється музей, одразу відгукнулися та надали власні старі експонати, зокрема тапчан, старовинний одяг та взуття.

Колись у селі жила бабуся, яка у роки війни працювала в Німеччині на лінзовому заводі як остарбайтер. Жінка пережила катування, але згодом її забрала тамтешня пані та подарувала окуляри, капці та чемодан. Зі всіма дарунками жінка повернулася до рідних Кузьминців і, тепер ці речі також стали прикрасами новоствореного музею.

Багато експонатів мають свою унікальну історію.

Наприклад, колись у селі був великий панський палац на 40 кімнат. Коли прийшла радянська влада, господарі втекли, а сам маєток був розібраний до камінчика.

Односельчанка, яка жила в тому палаці і грудним молоком годувала трьох панський дітей, зберегла ліжко та стілець, які тепер також є експонатами музею.

Не менш цікавою є історія крупорушки (примітивний млинок-подрібнювач). У 1932-1933 роках, коли Україна переживала трагічний голодомор, ця крупорушка таємно була захована у підвалі покинутої хати. Уночі селяни зносили по жменьці зерна та розтирали його, щоб якось вижити.

Також у музеї є старе веретено, колесо, прядка та бательня, де гості мають змогу побачити повний цикл тогочасного ткацтва: від початку, як коноплі щойно виросли, як їх замочили та почали відбивати і до того, як виготовлялися нитки. Навіть є прядиво вже фарбоване бузиною.

 

 

Є в музеї і так звана колгоспна кімната, в якій поставили радянську книгу пошани. В ній вказані імена односельців. В тій же кімнаті стоїть стара шафа та диван ще раннього радянського періоду. Там же можна побачити першу в селі радіолу, перший телевізор та перший радіоприймач, які з'явилися в селі. 

 

 

Крім різних старовинних побутових речей таких як глечики, скрині, народні спідниці, сорочки та різне взуття, в музеї виставили близько 60 вишитих рушників, найстарішому з яких 150 років. Є там і 250-річний кожух. Загалом невеликий за площею музей вмістив більше двох сотень різних експонатів.

 

 

На подвір'ї музею встановили світлицю побуту та ремесла. В планах громади також покрити очеретом дах хати, а з глини побудувати нову клуню, ідентичну до тої, якою вона була кілька століть тому, поставивши поряд з нею віз.

Музей було створено особистим коштом Кузьминецької громади. До облаштування хати долучилося близько сотні селян, а роботи тривали майже три місяці.