Двісті років тому, 4 березня 1815 року, народився Михайло Вербицький - автор музики, яка відома щонайменше 40 мільйонам наших сучасників.

 

Пісня, написана в середині 1860-х років скромним парафіяльним священиком о. Михайлом Вербицьким під враженням від опублікованого наприкінці 1863 року тексту Павла Чубинського, який починалася словами "Ще не вмерла Україна" стрімко поширилась і набула популярності. Врешті, через понад 100 років, мелодія, написана о. Михайлом, стала офіційним гімном України. Текст пісні, написаний Павлом Чубинським, першопочатково найчастіше виконувався на мотив Маршу Домбровського, згодом мав багато версій, щодо яких сперечаються й нині. Натомість мелодія, урочиста та просвітлена, ширилася Україною, ставши спочатку "народною", а згодом і офіційним гімном України, не зазнавши жодних змін.

 

 

Символічним є цей день і для української науки. 145 років тому, 4 березня 1870 року, народився Євген Патон - людина, що уособлює собою цілу епоху української науки.


Піонер електрозварювання, автор першого в світі суцільнозварного мосту, автор найдавнішого з існуючих київських мостів - Паркового, засновник Інституту електрозварювання. Міст Патона безсумнівно є однією з видатних пам'яток архітектури ХХ століття. Ідею його створення вчений запропонував вже у вісімдесятилітньому віці. Будівництво розгорнулось у грудні 1951 року й було завершене в жовтні 1953. Проте не судилося вченому за давньою традицією першому пройти мостом, який він будував - Євген Оскарович не дожив до відкриття мосту менше трьох місяців. Міст, попри те, що будівництво завершувалося вже після смерті вченого, успішно пройшов випробування і понині з'єднує береги Дніпра.

Заснований Патоном науковий інститут електрозварювання нині носить його ім'я. Син вченого, що як і батько своєю спеціалізацією обрав зварювання, у 1962 році був обраний на посаду президента української Академії наук.

Борис Євгенович і понині очолює найвищу наукову установу країни.

 

4 березня є Днем народження ще однієї дуже символічної для історії України людини - в цей день у 1949 році народився Володимир Івасюк. Його називали Музичною душею України. Цього року виповнюється 45 років відтоді, коли практично миттєво колишній неблагонадійний студент, виключений з Чернівецького медичного інституту, перетворився на основоположника української естради та символ того, чого в країні де він жив, не було.

"На олівець" до КДБ майбутній український секс-символ потрапив ще будучи школярем. У біографіях Івасюка цю подію як правило сором'язливо поіменовують як "політичний інцидент", що призвів до виключення Володимира з комсомолу. До рядів неблагонадійних Івасюк разом з кількома друзями потрапив за пошкодження бюсту "вождя світового пролетаріату" в рідному містечку Кіцман. Справа обмежилася 15 добами арешту і виключенням з комсомолу. Родина переїхала до Чернівців, де Володимир вступив до медичного інституту. Проте вже після зарахування хтось повідомляє ректорат про його «справу». 31 серпня 1966 року Володимира звинувачують у тому, що він нечесним шляхом пробрався в лави студентів, і виключають. Івасюк якийсь час працює на заводі, де невдовзі створює хор. Творчий колектив відзначають на кількох конкурсах. За рекомендацією з заводу Івасюк знову вступає до медінституту. Здавалося, інцидент було вичерпано і на подальшій його музичній кар'єрі ця подія не відіб'ється.

В 1970 пісні "Червона рута" та "Водограй" авторства Володимира Івасюка вперше прозвучали на українському телебаченні. Вже через кілька місяців режисер Роман Олексів зняв у селищі Яремча музичний фільм «Червона рута». Невдовзі пісня, що дала назву фільму, перемагає на першому всесоюзному фестивалі «Пісня-71». На завершальному концерті в московському телецентрі "Останкіно" її виконали солісти ансамблю «Смерічка»: Назарій Яремчук, Василь Зінкевич і автор Володимир Івасюк у супроводі естрадно-симфонічного оркестру. Текст і ноти «Червоної рути» опублікував тижневик «Україна». Івасюка завалюють сотнями листів, від запрошень до співпраці немає відбою. Наступного, 1972 року, пісня Володимира Івасюка "Водограй" перемагає на другому всесоюзному фестивалі «Пісня-72». Івасюк вирішує здобувати музичну освіту і вступає до Львівської консерваторії, а разом з тим створює пісні для вистав та фільмів. З консерваторії його виганяють за прогули. Тим часом у найвідомішій в СРСР фірмі звукозапису "Мелодія" виходять платівки Івасюка.

 

 

Він вже не конкурсант - композитора запрошують до складу жюрі першого в Україні республіканського конкурсу артистів естради. В консерваторії його поновлюють, але завершити навчання Івасюкові так і не вдалося. За незрозумілих обставин 24 квітня 1979 року Володимир Івасюк зник. Його тіло знайшли доволі далеко від Львову, в лісі поблизу Брюховичів лише 18 травня.


Обставини смерті понині лишаються невідомими. Генеральна прокуратура України кілька разів поновлювала розслідування, проте так і не оприлюднила його результатів. В 2009 році Володимиру Івасюку посмертно присвоєне звання Героя України.

Надії на розкриття справи, здавалося, зникли. Проте в лютому 2015 року прокурор Львівщини Роман Федик заявив, що має докази того, що Івасюка було вбито, хоч ніяких подробиць так і не повідомив - ані обставин, ані причин, ані імен.

 

Також 4 березня:

1880 В американській газеті «Нью-Йорк Дейлі Графік» опубліковано першу у світі репродукцію фотографії.

1899 Помер Василь Михайлович Бiлозерський - громадський та культурний дiяч, журналiст, один з органiзаторiв Кирило-Мефодiєвського братства. Народився у 1825 році.

1943 Народився Василь Степанович Литвин - заслужений артист України, кобзар, голова спiлки кобзарiв при Українському Фондi культури, органiзатор Стритiвської школи кобзарства (1989).

1950 На екрани США вийшов фільм Волта Діснея «Попелюшка» - перший повнометражний анімаційний фільм.

1963 ЦК Компартії України ухвалив видати українською мовою «Загальну декларацію прав людини».

1989 Створене українське товариство «Меморіал».

1989 В Переяславi-Хмельницькому вiдкрито експозицiю першого в Українi державного Музею кобзарства.

1990 Відновлення українського парламентаризму - проведено перші порівняно демократичні вибори до Верховної Ради Української РСР.

 

Світлана Мормель
Олекса Янів