1788 Народився Михайло Щепкін,

український актор, основоположник російської акторської школи. Народившись в родині кріпосного мав велику вдачу потрапити до театру Івана Котляревського у Полтаві. Був першим Виборним та Чупруном у п'єсах Котляревського "Наталка-Полтавка" та "Москаль-Чарівник", що лишилися кращими в його репертуарі. Клопотами Котляревського у 1822 році був викуплений з кріпацтва. Приятелював з Тарасом Шевченком. У 1857 він спеціально переїхав до Нижнього Новгорода, щоб зустріти Шевченка, який повертався з заслання. Шевченко в свою чергу не лише створив портрет Щепкіна, але й подарував йому власний автопортрет та присвятив поему "Неофіти".
Заживши слави на українській сцені Щепкін у 1822 переїхав до Московського Малого театру, де працював сорок років і завершив розпочату ще в Україні реформу театрального мистецтва. Працюючи в Росії, актор не поривав своїх творчих зв'язків з Україною і українським театром. Твори Котляревського і Квітки-Основ'яненка він увів до діючого репертуару російського театру і не розлучався з ролями у них до кінця своєї творчості. Щепкін користувався кожною нагодою, щоб побувати в Україні. Гастролював у Харкові (1829, 1842, 1845, 1850), Одесі (1837, 1845, 1846, 1850), Києві (1843), Миколаєві, Херсоні, Сімферополі (1846), Полтаві (1850). Проте Щепкін відомий не лише як актор, але й як талановитий педагог. Він часто виступав перед акторами з бесідами про акторську і режисерську майстерність. Виробив свою систему праці над образом, що проповідувала нові засоби театральної виразності, які б виходили з життєвої правди і були зумовлені нею, розвинув театральну школу, засновану на принципах Котляревського театру. Іменем Щепкіна названо Сумський обласний музично-драматичний театр.

 

1855 Шотландський дослідник Африки Дейвід Лівінгстон першим з європейців побачив водоспад на річці Замбезі висотою 120 метрів,

який він назвав іменем англійської королеви - Вікторія.

 

1869 Через десять років після початку будівництва було відкрито 160-кілометровий Суецький канал,

що сполучив Середземне і Червоне моря. Метою будівництва каналу було скорочення 7000-кілометрового морського шляху з Європи до Азії навкруги Африки.

 

1883 Народився Микола Рябовол,

український державний та громадський діяч. Навчався у Київському Політехнічному Інституті, проте не завершив повного курсу через участь у студенських виступах. Повернувшись на Кубань зробив швидку комерційну карьєру. 1915 року його мобілізували в російську армію та скерували на навчання до військово-інженерного училища, яке він успішно завершив, отримавши звання прапорщика. Службу продовжив у саперній частині у Фінляндії. Тут і зустрів він Лютневу революцію. Як видно, і в армії Рябовол був популярним чоловіком, відомо принаймні, що його обирають до "ради солдатських та офіцерських депутатів". Він повертається додому та бере активну участь у політичному житті Кубані - стає членом, а згодом і головою Кубанської Військової Ради. Під проводом Рябовола у вересні 1917 року Військова рада, перейменувавши себе на Кубанську крайову раду, проголосила Кубань республікою під назвою "Кубанський Край". На цій сесії була прийнята також перша кубанська конституція. Згідно з нею, вищим законодавчим органом ставала Законодавча рада, а виконавчою владою - Кубанський крайовий уряд і військовий отаман, що мав президентські повноваження та право вето на ухвалені закони. Головлю Кубанської Законодавчої Ради було обрано Рябовола. Микола Рябовол був прихильником ідеї Соборності України та Союзу українських земель і одним з найпопулярніших політичних діячів Кубані періоду національно-визвольних змагань початку XX століття. В ідеї кубанської незалежності та злуки Кубані з Україною було два зовнішніх противники - більшовики, які вважали Кубань частиною РРФСР, та сили, які обстоювали відтворення Російської імперії, їхніми провідниками були генерал Дєнікін та Добровольча армія. У травні 1918 року Микола Рябовол очолив делегацію Законодавчої ради до Києва для переговорів із Гетьманом Павлом Скоропадським про налагодження міждержавних стосунків та взаємодії в боротьбі з більшовицькою навалою. Делегація в Києві була прийнята доброзичливо. Дехто з представників українського уряду говорив про автономію Кубані у складі України, інші бачили її у федерації з Україною. Кубанці наполягали на федеративному зв'язку. Особливих розходжень не було. Та в результаті збройного конфлікту, переважно між більшовиками та денікінською армією Кубань була окупована військами монархіста Денікіна. У червні 1919 голова Кубанської Законодавчої Ради Микола Рябовол очолив Кубанську делеґацію до Ростова на Дону. Невдовзі по прибутті, 13 червня 1919 року, Рябовола було підступно вбито в холі готелю де він зупинився.

Вбивство Рябовола викликало в тогочасному суспільстві великий політичний резонанс. А пам'ять про нього виявилася незручною не лише для переможеного зрештою більшовиками Денікіна, але й для радянської влади.

 

1939 Тисячі студентів Праги та їхніх викладачів вийшли на вулиці міста, протестуючи проти гітлерівської окупації, але були арештовані нацистською владою. 9 з них було розстріляно і майже 1200 відправлено до концтаборів.

50 років по тому, у 1989 році чеська поліція за наказом вже іншого тоталітарного режиму - комуністичного - жорстоко розігнала студентську демонстрацію, приурочену до річниці з дня розправи нацистських окупантів над чеськими студентами. Це викликало бурю протестів по всій Чехословаччині, які вилились в "оксамитову революцію", що привела до падіння комуністичного режиму.

У пам'ять про події 1939 року Україна, згідно з Указом Президента (№659/99, від 16.06.1999), разом із світовою спільнотою відзначає День студента.

 

Світлана Мормель
Олекса Янів

Заголовне фото Майстерня Треті Півні