Росіяни під окупованою Горлівкою скоїли воєнний злочин.

13 липня командир взводу, офіцер 35-ї окремої бригади морської піхоти ЗСУ під час виконання бойового завдання підірвався на міні чи розтяжці в "сірій зоні" біля селища Зайцеве. Для евакуації його тіла українські військові запросили режим "тиша" - так роблять обидві сторони, через посередництво СММ ОБСЄ, щоб витягти своїх "двохсотих". Коли наші отримали підтвердження, група в білих касках та з іншими розпізнавальними знаками, що свідчать про намір не стріляти, відправилась на місце підриву. Але ця група потрапила в засідку і фактично була розстріляна з трьох боків.

Медик загинув на місці. Один поранений військовий зміг відповзти до українських позицій. Доля ще одного важко пораненого українського воїна досі достеменно невідома (станом на 16:00 вівторка, 14 липня). Він може бути або поранений і лишатися без допомоги на полі бою. Або також загиблий.

Російські окупанти забрали тіло загиблого комвзводу та пишуть у соцмережах і кишенькових пропагандистських ЗМІ, що українці кидають своїх. Хоча дозволу забрати вбитих і понівечених із "сірої зони" під Зайцевим не дають.

Цей випадок - не так про війну. Він - про найвищий цинізм. Адже вбивство медика з розпізнавальними знаками - це воєнний злочин, що визначає Перша Женевська конвенція, прийнята ще 1864 року.

 

"Вони влаштували підлу засідку"

 

Висока шавлія плутається під ногами і пахне так, що паморочиться в голові. У вівсюгах подекуди проростають будяки і деревій, сюрчать коники, снують мурахи та жучки.

Донбаський степ улітку сповнений життя. Навіть якщо поруч - глибока траншея зі спостержниками та вогневими точками. Навіть якщо неподалік - потрощені війною хати багатостраждального селища Зайцевого, що розділене лінією фронту на нашу й "сепарську" частини.

...У траві нечутно іде український офіцер. Скрадається. Вийшов на розвідку. Раптом лунає вибух. Офіцер падає на землю. Він уже не чує запах шавлії.

Я намагаюся відтворити події, що сталися вчора. Те, що відбувалося насправді, може відрізнятися менше або більше.

Але український офіцер - командир взводу - справді виконував бойове завдання в "сірій зоні" неподалік Зайцевого.

 

Командир 35-ї бригади морської піхоти ВМС ЗСУ полковник Микола Палас

 

"За наказом комбата група дорозвідувала підходи до наших позицій на предмет імовірності підходів диверсійно-розвідувальних груп противника. Під час дорозвідки командир взводу потрапив на мінне поле, на невідомий вибуховий пристрій, який спрацював. Він отримав поранення, несумісні з життям, та загинув на місці", - розповідає командир 35-ї бригади морської піхоти полковник Микола Палас.

Після цього пішла доповідь на командувача, запит "режиму тиші". Із 14-ї до 18-ї години зброя не мала працювати на цій ділянці фронту, російсько-окупаційні війська надали гарантії.

Група евакуації складалася з двох представників української сторони СЦКК (Спільного центру з контролю та координації), саперів та групи супроводу.

"Були одягнуті в білі каски, білі жилети, також із ними був бойовий медик. Коли вони підходили до пораненого (на момент евакуації упевненості в тому, що військовий загинув, не було - "Н"), не доходячи 15 метрів до тіла, потрапили в підлу засідку", - розповідає комбриг Палас.

За його словами, ще один постраждалий - також розвідник, сержант.

"Першим ішов сержант розвідвзводу, який прийняв на себе вогневий удар. Він був поранений. Група відійшла назад, перегруповувалася, на чолі з офіцером розвідки і бойовим медиком намагалися надати допомогу пораненому сержанту, який відповзав у бік наших позицій", - переказує Палас.

Окупанти відкрили шквальний вогонь із гранатометів, влучили в медика, що мав на собі знак хреста. Він загинув.

Офіцер розвідки дістав контузію і за допомогою саперів зміг відповзти.

Далі пішла команда на відступ.

"Вони влаштували підлу засідку", - повторює полковник Палас.

 

 

Молодий комбриг на вигляд пригнічений, похмурий, дещо розгублений. Коли він відходить після коментаря журналістам на КПВВ "Майорське", намагаюсь його сфотографувати. "Будь ласка, досить", - гірко говорить Палас. Перепрошую. Запитую, чи були на його пам'яті такі випадки раніше. "Ні, - хитає головою, - не було".

"Ми відповзали. Ми написали запит на Відень"

Керівник української сторони СЦКК полковник Микола Левицький - один із тих, хто брав участь в евакуації.

"О 14-й годині, коли була створена група, ми перевдягнулися всі в білі каски, на бронежилетах були білі пов'язки, нас було дев'ятеро, і висунулись на евакуацію. Метрів 10-15 ми не дійшли до тіла. Була влаштована підла засідка. Почався шквальний вогонь зі стрілецької зброї із трьох сторін. Змушені були відійти", - розповідає Левицький.

- То ви фактично відповзали? - уточнює журналістка.

- Не фактично, ми відповзали.

 

Керівник української сторони СЦКК полковник Микола Левицький

 

Левицький розповідає, що після автоматів росіяни наростили калібр - підключили гранатомети і міномети.

"Конкретно відповіді нам немає, чому так сталося, чому не дотрималися режиму тиші, чому влаштували ту засідку. Ми написали на Відень (штаб-квартира ОБСЄ - "Н"), написали ноту протесту на МЗС, чекаємо результатів", - говорить керівник української сторони СЦКК.

Після того, як представники збройних сил Росії вийшли зі Спільного центру контролю і координації, домовленості щодо передачі тіл влаштовуються через посередників - Спеціальну моніторингову місію ОБСЄ. За словами Левицького, запити відправили вчора, а також сьогодні зранку. Відповіді поки немає.

 

 

За свої кілька років у СЦКК офіцер не пригадує настільки цинічного порушення законів війни.

АДЖЕ ВБИВСТВО МЕДИКА ВВАЖАЄТЬСЯ ВАРВАРСТВОМ
І РІЗКО ЗАСУДЖУЄТЬСЯ СВІТОВОЮ СПІЛЬНОТОЮ ЩЕ З ХІХ СТОЛІТТЯ.

"Вони кажуть, що ми кинули тіла на полі бою, що не хочемо забирати тіло, - показує Левицький на екрані повідомлення в соцмережах, телеграм-каналах та сепарЗМІ. - Вони не дають нам забрати тіло! Чергова брехня з їхнього боку!"

Левицький сподівається, що сержант, який ішов із ними на евакуацію і прийняв перший удар, живий. Хоче вірити в це і комбриг.

Але час, який, наче жуйку, тягнуть окупанти, йде не на користь пораненому. Фактично ворог забирає години, такі важливі під час надання медичної допомоги.

Якщо військовий усе ж живий.

 

Повну версію читайте на "Новинарні"

автор: Анастасія Федченко
з Донецької області
фото "Новинарні"