Минуло вже 88 років з тої страшної пори, а рани пам'яті досі ятряться й не заживають. Нам досі гірко, нам досі болить... Деякі події нашої історії не піддаються задавненню, написала Юлія Тимошенко на своїй сторінці у Facebook.

 

Часом це не вкладається в голові... Країна дивовижного чорнозему, побілених ошатних хат, мальовничих сіл, країна безкрайніх хлібних полів і неймовірних врожаїв, працьовитих і невтомних людей, господарів... Що ж треба було робити для того, аби й сюди прийшов голод?

Історія кілька разів на рік приходить до нас нагадуваннями... Бо ж і Голодомор не один... Пам'ятаємо й про 1921-1923, і про 1946-1947... А ще - Сандармох, Крути, Бабин Яр... Свідоме, цілеспрямоване знищення кращих, найталановитіших, найпрацьовитіших, найвідважніших...

Я схиляю голову перед силою цього народу, який зміг вистояти й вижити, пройшовши через страшні жорна неймовірних втрат...

Пам'ять не має бути пасивною. Жертви не повинні бути даремними. Не тільки пам'ятати, а зробити все для того, щоб нічого подібного більше ніколи не повторилося. Мусимо бути сильними і єдиними! В єдності наша безпека й успіх!

Хай горить свіча у нашому вікні. Вічна пам'ять полеглим, замученим, закатованим... Пам'ятаємо...