Правила роботи ТЦК в Україні формуються не рішенням одного органу: базові права, обов’язки та механізми мобілізації визначає Верховна Рада законами, Кабінет Міністрів затверджує низку процедур і безпосередньо Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а Міністерство оборони спрямовує і координує їхню діяльність. Про це повідомляє редакція INTVua.com з посиланням на чинні норми Конституції України.
Президент України має окремі конституційні та законодавчі повноваження у сфері оборони й мобілізації, однак система регулювання роботи ТЦК розподілена між кількома рівнями державної влади. Тому конкретна відповідь на питання, хто може змінити певне правило, залежить від того, де саме це правило закріплене: у законі, постанові Кабміну, президентському акті чи нормативному документі у сфері компетенції Міністерства оборони.
Верховна Рада: саме парламент змінює норми, встановлені законом
Ключове місце в системі належить Верховній Раді України, якщо йдеться про правила, безпосередньо встановлені законами.
Стаття 85 Конституції України відносить до повноважень парламенту прийняття законів. Отже, положення щодо військового обов’язку, мобілізації, підстав для відстрочки, обов’язків військовозобов’язаних та інших питань, які закріплені на рівні закону, змінюються шляхом ухвалення відповідного закону Верховною Радою.
Зокрема, Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу» встановлює обов’язки громадян та визначає роль територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у військовому обліку, виклику громадян, направленні на медичний огляд, підготовці та призові на військову службу.
У цьому ж законі прямо зазначено:
«Положення про центри рекрутингу, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджуються Кабінетом Міністрів України».
(Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу», норма щодо організації діяльності ТЦК та СП).
Одночасно закон встановлює, що діяльність територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки спрямовується і координується Міністерством оборони України.
Тобто парламент визначає законодавчі рамки, всередині яких діють уряд, Міноборони, військове командування та самі територіальні центри.
До законодавчого рівня належать, зокрема:
- права та обов’язки призовників, військовозобов’язаних і резервістів;
- законодавчі правила військового обліку, мобілізації та призову;
- визначені законом підстави для відстрочки та інші фундаментальні гарантії й обов’язки громадян.
Якщо певна процедура прямо прописана законом, змінити її урядовою постановою або наказом міністерства замість внесення змін до закону не можна.
Кабінет Міністрів: саме уряд затвердив Положення про ТЦК
Безпосередня організаційна основа діяльності територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки закріплена у постанові Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154 «Про затвердження Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки».
Офіційне Положення визначає ТЦК та СП як органи військового управління, які забезпечують виконання законодавства з питань військового обов’язку, військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
«Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов’язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації».
(Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затверджене постановою Кабміну №154 від 23 лютого 2022 року).
Саме тому Кабмін є одним із ключових органів, коли йдеться про зміну підзаконних правил функціонування системи ТЦК.
Уряд може змінювати власні постанови, якщо відповідні питання законом віднесені до його компетенції. Такий механізм регулярно використовується і в інших питаннях мобілізації. Наприклад, у 2026 році Кабінет Міністрів постановами змінював процедури бронювання військовозобов’язаних: постанова №692 була ухвалена 30 травня 2026 року, а вже 1 липня уряд постановою №862 вніс зміни до неї та до постанови №76.
Цей приклад показує сам механізм: якщо процедура встановлена постановою Кабінету Міністрів, її може коригувати уряд шляхом ухвалення іншої постанови — у межах повноважень, визначених законами.
Закон «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» також прямо передбачає широку компетенцію Кабінету Міністрів у цій сфері. Уряд керує мобілізаційною підготовкою та мобілізацією в межах своїх повноважень і видає відповідні акти.
Міноборони: координує і спрямовує діяльність ТЦК
Міністерство оборони має іншу роль.
Закон «Про військовий обов’язок і військову службу» прямо встановлює:
«Діяльність територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, центрів рекрутингу координується та спрямовується Міністерством оборони України».
(Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу»).
Таким чином, Міноборони бере участь у нормативному та організаційному регулюванні діяльності системи в межах наданих йому законом повноважень.
Однак є принципова різниця між законом, урядовою постановою та відомчим нормативним актом.
Міністерство не замінює Верховну Раду в питаннях, які повинні визначатися законом, і не може самостійно переписати постанову Кабміну №154. Для зміни самої урядової постанови необхідне рішення Кабінету Міністрів.
Водночас закон прямо передає Міноборони окремі повноваження щодо визначення конкретних процедур. Наприклад, у чинному Законі «Про військовий обов’язок і військову службу» зазначено, що перелік документів для певних процедур військового обліку встановлюється Міністерством оборони України.
Отже, рівень Міноборони — це передусім реалізація, координація та нормативне врегулювання тих питань, які закон або уряд передали до компетенції міністерства.
Президент: керівництво у сфері національної безпеки та мобілізації
Президент України має значні повноваження у сфері оборони та мобілізації, однак вони не означають, що глава держави одноосібно встановлює всі правила роботи територіальних центрів комплектування.
Стаття 106 Конституції України визначає президента, зокрема, як посадову особу, яка забезпечує державну незалежність і національну безпеку. Президент також очолює Раду національної безпеки і оборони України, а рішення РНБО вводяться в дію президентськими указами.
Окремо Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює повноваження президента у мобілізаційній сфері.
Згідно із законом, президент здійснює керівництво у сфері мобілізаційної підготовки та мобілізації держави, визначає мету, завдання, вид, обсяги, порядок і строки проведення відповідних заходів, координує діяльність органів державної влади та військових формувань, а також затверджує передбачені законом документи мобілізаційного планування.
Водночас законодавче регулювання мобілізації залишається за Верховною Радою, а управління мобілізаційними процесами у межах компетенції виконавчої влади — за Кабінетом Міністрів.
Тому для визначення того, чи може президент змінити конкретне правило щодо ТЦК, необхідно дивитися на юридичне джерело цього правила.
Якщо положення закріплене законом — потрібні законодавчі зміни.
Якщо воно встановлене постановою Кабінету Міністрів — відповідні зміни вносить уряд.
Якщо йдеться про питання, віднесене законом до компетенції президента, воно може врегульовуватися відповідним президентським актом.
Хто за що відповідає у системі ТЦК
Юридична конструкція роботи ТЦК складається з кількох рівнів:
- Верховна Рада України — приймає і змінює закони, якими встановлюються основні правила військового обов’язку, військового обліку та мобілізації.
- Кабінет Міністрів України — затверджує Положення про ТЦК та СП і встановлює значну частину підзаконних процедур у сфері мобілізації.
- Міністерство оборони України — спрямовує та координує діяльність територіальних центрів і регулює питання, прямо віднесені до його компетенції законом або іншими нормативними актами.
Президент при цьому реалізує конституційні та законодавчі повноваження у сфері національної безпеки, оборони й мобілізації, але правове регулювання роботи ТЦК залишається багаторівневим.
Чому не всі зміни щодо ТЦК можна провести одним рішенням
ТЦК та СП — не окрема система, яка працює виключно за внутрішніми наказами. Їхні повноваження випливають одночасно із законів України, урядових постанов та інших нормативно-правових актів.
Закон «Про військовий обов’язок і військову службу», наприклад, прямо покладає на відповідні районні та міські ТЦК ведення персонально-якісного військового обліку. Він також встановлює обов’язок громадян прибувати за викликом для оформлення військово-облікових документів, взяття на облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку або призову у передбачених законом випадках.
Водночас ТЦК під час взяття громадянина на військовий облік, направлення для проходження базової військової служби, призову та проходження зборів повинні ознайомлювати громадян із їхніми правами та обов’язками відповідно до закону.
Саме джерело конкретної норми визначає, який державний орган має юридичне повноваження її змінити.
Якщо необхідно змінити законодавчі права чи обов’язки громадян у сфері мобілізації, рішення проходить через Верховну Раду у формі закону.
Якщо зміни стосуються положень урядової постанови №154 або іншого акта Кабміну — рішення має ухвалювати Кабінет Міністрів.
Якщо питання законом або урядовими актами віднесено до компетенції Міністерства оборони, відповідні нормативні або організаційні рішення можуть ухвалюватися на рівні міністерства.
Президент діє в межах окремих конституційних і законодавчих повноважень у сфері оборони, національної безпеки та мобілізації.
Тому формулювання «змінити правила роботи ТЦК» юридично може означати різні процедури. Єдиного органу, який одноосібно визначає всі правила діяльності ТЦК, чинна система законодавства не передбачає: компетенція розподілена між парламентом, президентом, урядом і Міністерством оборони залежно від рівня конкретної правової норми.
Читайте також: Зеленський затвердив кадрові зміни у складі РНБО: що передбачає указ
