На Запорізькому напрямку російські воєначальники мають два варіанти розвитку подій під час весняно-літньої кампанії: або штурмувати вузол оборони в Оріхові, або прориватися до Запоріжжя з півдня, вздовж Дніпра. Про це пише оглядач "Інформаційного спротиву" Костянтин Машовець.
Поточна ситуація на Запорізькому напрямку
Наразі російські війська продовжують проведення низькоінтенсивних атакуючихштурмових дій у тактичній зоні, намагаючись відновити наступ своїх передових (штурмових) підрозділів у напрямку Запоріжжя, переважно діючи з рубежів Приморське — Степногірськ та Степове — Малі Щербаки. Крім того, противник регулярно намагається повністю захопити Малу Токмачку та просунутись в напрямку Оріхова. Однак станом на вечір 17.03.2026 йому не вдалося досягти значного успіху у цій справі.
Передові підрозділи ворога зробили кілька акцентованих спроб відновити положення у Приморському, яке було втрачене внаслідок кількох успішних контратак ЗСУ трохи раніше. Ці спроби здійснювалися з використанням висохлого русла Каховського водосховища для обходу позицій ЗСУ з флангу. Це не принесло їм особливого успіху, хоча, ймовірно, кілька російських "інфільтраторів" змогли таки "вибратися на берег" у районі вулиці Горького і сховатися там.
Загалом, у Приморському російські війська продовжують стабільно утримувати лише невелику смугу території в районі Покровської вулиці в південній частині цього населеного пункту.
У районі Степногірська тривають вперті зустрічні бої, противник намагався ліквідувати вклинення ЗСУ у центральній частині міста, просуваючись від кільцевої авторозв'язки, розташованої на захід від Степногірська, вздовж Радянської вулиці в напрямку вулиці Молодіжна. Йому це не допомогло.
Наразі більша частина Степногірська є так званою "сірою зоною". ЗСУ продовжують утримувати його північну частину (на північ від Радянської вулиці), хоча на кількох ділянках їм все ж вдалося відтіснити російські піхотні групи до району "висоток" на півдні Степногірська.
У напрямку Степове — Павлівки російські війська зробили кілька спроб штурмових дій, ймовірно, щоб "повернутися" до Павлівки і закріпитися там більш-менш значними силами. Ці зусилля не принесли російським військам значних результатів, навіть у тактичному плані. Противник зумів лише відтіснити передові піхотні групи ЗСУ на північ від Степового на кілька сотень метрів.
У свою чергу, після кількох невдалих спроб повністю взяти під контроль Малу Токмачку та прилеглу місцевість з заходу, ворожі підрозділи, ймовірно, перемістять основні зусилля на північний схід (по рубежу Бєлогір’я — Лугівське), намагаючись сприяти наступу на суміжному фланзі частинам і підрозділам, які діють на південний захід від Гуляйполя і нещодавно змогли просунутися в районі Мирного та на північ від Загірного.
На південний захід від Оріхова російське командування продовжує накопичувати штурмову піхоту, ймовірно, готуючись до своєї активізації в напрямках Нестерянка — Оріхів та Щербаки — Новопавлівка. Хоча наразі очевидно, що до цього моменту противнику доведеться докласти значних зусиль, щоб забезпечити ці дії з західного флангу.
Ворожі інфільтранти та "малі групи"
Щодо проникнення окремих російських сил і їхніх "надмалих" піхотних груп у тактичну глибину бойових порядків передових підрозділів ЗСУ, то такі "інфільтратори" зафіксовані не лише в Приморському, а й у Лук'янвському, на схід від Степногірська, у низці районів на північ від рубежу Степове-Щербаки.
Самі по собі вони не становлять значної загрози, оскільки змушені займатися переважно власним виживанням, а не активними атакуючимиштурмовими діями. Однак у разі затримки у їх "зачищенні" та ліквідації тактичне командування противника, знаючи їхнє місцезнаходження, отримує можливість накопичити їх там, не лише наполегливо відправляючи все більше "інфільтраторів" по "їхньому сліду", а й організовуючи їхнє постачання логістичне забезпечення (боєприпаси, їжа, вода тощо) шляхом скидів цих предметів МТЗ з тактичних БПЛА. У цьому випадку рано чи пізно їхня чисельність стає "критичною", і тоді вони стають активнішими, атакуючи позиції та опорні пункти системи оборони ЗСУ з тилу та флангу, зокрема в тактичній глибині їхніх бойових порядків.
Проблема полягає в тому, що ЗСУ просто не мають достатню кількість боєздатної піхоти не тільки для утримання передових позицій, а й для своєчасного "зачищення" цих "інфільтраторів". Усе це різко ускладнюється активним використанням тактичних БПЛА обома сторонами. Тому в низці випадків вони не лише виживають, а й накопичуються у критичних обсягах для системи оборони ЗСУ на конкретних ділянках та напрямках, саме через те, що відповідний алгоритм типу "виявлення — знищення/зачищення" працює або з затримкою, або взагалі не працює.
Подальші перспективи розвитку ситуації
Російське командування на Запорізькому напрямку має в найближчому майбутньому не лише вирішити для себе певну дилему, пов'язану з вибором — що для нього важливіше наразі — ліквідації Оріхівського району оборони ЗСУ або все ж-таки прорив на ближні підступи до Запоріжжя з півдня, вздовж Дніпра, а й самостійно зрозуміти — яким саме чином вирішувати кожне з цих завдань.
З точки зору оперативного мистецтва, просування російських військ порівняно вузькою смугою (між Степногірськом і руслом колишнього Каховського водосховища), навіть не враховуючи того факту, що сам Оріхів і його околиці досі перебувають під сталим контролем ЗСУ, виглядає, скажімо так, дещо "суперечливим".
Перед ними знаходиться досить значна водна перешкода у вигляді річки Конка (у її нижній течії), на якій розташований явно досить потужний рубіж оборони Збройних сил України (підозрюю, по всій довжині від Малокатеринівки до Комишувахи і далі на схід).
У цьому сенсі навіть "падіння" Степногірська (а він, нагадаю, далеко ще не "впав", до того ж ЗСУ здійснили там кілька досить ефективних контратак, ще більше звужуючи й так вже досить вузьку смугу наступу російських військ уздовж Дніпра) принципово нічого не вирішує. Адже, поки ЗСУ утримують Оріхівський район оборони, російська війська розтягнуті по цієї вузькій смузі вздовж Дніпра, постійно будуть перебувати під загрозою своєрідного "обрізання" (іншими словами, під загрозою постійних контратак ЗСУ) з правого флангу.
Крім того, ЗСУ продовжують утримувати кілька позицій трохи північніше Лобкове, які знаходяться ВЖЕ за цим флангом російських підрозділів, які прорвалися до Приморського.
Тобто російське командування, щоб дістатися ближніх підступів до Запорожжя, буде ЗМУШЕНЕ намагатися наступати на максимально ширшому фронті, що, у свою чергу, призведе до ситуації, коли незмінні закони оперативного мистецтва почнуть "обертатися" не на його користь. Оскільки в цьому випадку почнеться очевидне розосередження російських сил і засобів. У цьому сенсі наступ російських військ з рубежу Степове-Щербаки на північ, у напрямку Павлівки та Новояківлівки, стає критично важливим для всього подальшого наступу російської армії.
Ситуація може ще більше погіршиться, якщо російське командування спробує одночасно вирішити обидва завдання — прорив у напрямку Запорожжя та ліквідація Оріхівського району оборони ЗСУ. Адже в такому випадку російське командування буде змушене ще більше розтягнути фронт свого наступу, оскільки йому доведеться використати для охоплення Оріхова із заходу саме ті сили та засоби, які мають забезпечити з флангу наступ вздовж Дніпра.
Достовірність повідомлень про те, що найближчим часом російське командування спробує "прорватися до Оріхова", досить висока. Наразі у нього є лише одне можливе рішення, якщо, звісно, воно і надалі матиме "дуже гостре бажання" побачити Дніпрогес на власні очі — спочатку спробувати захопити Оріхів і навколишню місцевість, а лише потім спробувати рухатися з півдня на північ, вздовж Дніпра, у напрямку Запоріжжя.
Крім того, для виконання всіх цих "забаганок" російських "полководцев" їм потрібна буде справжня прірва військ. Більше того, досить свіжих і боєздатних.
Фктором, що безпосередньо впливає на поточну ситуацію на Запорізькому напрямку, є рівень наступального потенціалу обох російських угрупувань, що діють як у напрямку Запоріжжя, так і на Гуляпільському напрямках. З огляду на це, очевидно, з цим у них явно усе не "слава Богу".
По материалам: Подробности
