Конфлікт Федорова і Сирського став публічним після відставки Михайла Федорова з посади міністра оборони та його різкої заяви про блокування змін у війську. Федоров повідомив, що пропонував президентові Володимиру Зеленському замінити головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського і начальника Генерального штабу, але після відмови погодився працювати з чинним військовим керівництвом. Згодом, за його словами, запропоновані Міністерством оборони ініціативи почали блокувати. Як повідомляє редакція INTVua.com, посилаючись на Reuters, суперечка стосувалася технологічної перебудови війська, організації мобілізації та розподілу повноважень між політичним і військовим керівництвом.
Президент підтвердив наявність системного конфлікту та пояснив кадрове рішення відсутністю єдності між Міністерством оборони, головнокомандувачем і військовою вертикаллю. Таким чином, відповідь на запитання, чому звільнили Федорова, випливає з публічних заяв сторін: керівники оборонного відомства та ЗСУ не змогли узгодити модель управління армією, темп реформ і відповідальність за мобілізаційні процеси.
Суперечка, яка раніше залишалася всередині системи, вийшла у публічну площину лише після рішення про зміну керівника Міноборони.
Як почався конфлікт між Федоровим і Сирським
Михайло Федоров очолив Міністерство оборони у січні 2026 року після роботи першим віцепрем’єр-міністром і міністром цифрової трансформації. Верховна Рада перед цим звільнила його з попередньої посади 270 голосами, а вже наступного дня парламент затвердив нового керівника оборонного відомства.
За словами Федорова, протягом першого місяця роботи команда Міноборони провела аудит і визначила 11 системних проблем у Силах оборони. Серед них він називав ручний розподіл ресурсів, повільне проходження управлінських рішень, недостатню відповідальність командирів, проблеми з комплектуванням підрозділів і блокування технологічних змін. Після аудиту міністр запропонував президентові кадрові зміни у військовому командуванні.
Президент не підтримав заміну головнокомандувача. Федоров заявив, що прийняв це рішення та погодився вибудовувати роботу із Сирським.
«Я не ставив умову: або я, або Сирський».
(Михайло Федоров під час брифінгу 16 липня 2026 року, відповідаючи на запитання про характер розмови з президентом.)
За версією Федорова, після цього відносини між двома управлінськими центрами не стабілізувалися. Він стверджував, що ініціативи міністерства почали блокувати, а проблеми не обговорювалися з ним безпосередньо.
«Ми зіштовхнулися з тим, що всі пропоновані ініціативи почали блокуватися, і Сирський особисто в очі не був готовий говорити про проблеми».
(Михайло Федоров на пресконференції 16 липня 2026 року про взаємодію з головнокомандувачем після відмови президента проводити кадрові зміни.)
Дрони та цифровізація: у чому розійшлися підходи
Одним із головних напрямів Федорова було прискорене впровадження безпілотних систем, цифрових платформ і автоматизованого розподілу ресурсів. Під час його роботи Міністерство оборони розширило закупівлі дронів, програму ударів середньої та великої дальності, цифровий облік і механізми взаємодії з українськими виробниками озброєння.
Офіційні дані Міноборони свідчать, що за перше півріччя 2026 року відомство законтрактувало безпілотники більш ніж на 333 млрд гривень. Із початку року підрозділи Сил оборони уразили дронами понад мільйон російських цілей. Міністерство також закуповувало тисячі дронів-перехоплювачів і розширювало програми протидронової оборони.
Федоров вважав, що структура управління армією має швидше пристосовуватися до технологічних змін. Він наголошував: характер війни змінився, а дрони скоротили цикл між розробкою технології, її випробуванням і масовим застосуванням на фронті.
Водночас Сирський відповідає за бойове застосування військ, оборонні операції, кадрові рішення у ЗСУ та стабільність вертикалі командування. Федоров визнавав роль головнокомандувача в обороні Києва та Харківській операції 2022 року, але заявляв, що попередні заслуги не скасовують необхідності перебудовувати систему відповідно до нових умов війни.
«Сирський у 2022 році врятував нашу країну».
(Михайло Федоров на брифінгу 16 липня 2026 року, коли оцінював роль головнокомандувача в обороні Києва та контрнаступі на Харківщині.)
Публічно озвучений конфлікт стосувався не заперечення бойового досвіду Сирського, а темпу і способу перебудови військової системи.
Мобілізація стала другою лінією суперечки
Ще одним предметом розбіжностей була мобілізація. Українська армія потребує регулярного поповнення піхотних підрозділів, однак методи роботи територіальних центрів комплектування викликали суспільне невдоволення та конфлікти.
Федоров визнав, що запропоновані раніше зміни не дали очікуваного результату. Він виступив проти силової моделі залучення громадян і заявив, що мобілізаційна система має працювати через зрозумілу комунікацію, рекрутинг, вибір спеціальності та цифрові інструменти, а не через примус на вулицях.
Федоров поклав значну частину відповідальності за стан мобілізації на військову вертикаль, яку очолює головнокомандувач. Президент, пояснюючи майбутню конфігурацію Міністерства оборони, також згадав проблему силового затримання чоловіків представниками системи комплектування.
Що стало безпосереднім приводом для відставки
15 липня Федоров підтвердив, що залишає посаду міністра оборони. Наступного дня він провів брифінг, на якому вперше докладно розповів про суперечності із Сирським, блокування рішень і власну пропозицію змінити військове керівництво.
Президент Зеленський після цього підтвердив, що між міністром, головнокомандувачем та армійською системою існував конфлікт, який сторони не змогли самостійно врегулювати. Президент заявив про проблеми та відсутність єдності — саме це стало його публічним поясненням рішення змінити керівника Міністерства оборони.
Сирський у відповідь не коментував конкретні звинувачення Федорова. Він подякував колишньому міністрові за роботу, побажав залишатися «в команді України» та закликав зосередитися на ефективній стратегії ведення війни.
Федоров також повідомив, що Зеленський пропонував йому залишитися в команді на посаді радника, однак він відмовився. За його словами, метою не було збереження міністерського статусу — він наполягав на можливості проводити зміни та відповідати за їхній результат.
Хто керує Міністерством оборони після Федорова
Після кадрового рішення виконання обов’язків міністра оборони було покладено на керівника Служби безпеки України Євгенія Хмару. Президент повідомив, що одним із його напрямів у Міноборони мають стати далекобійні операції та розвиток спроможностей для ударів по військових об’єктах Росії.
Раніше серед можливих кандидатів на посаду називали міністра внутрішніх справ Ігоря Клименка. Його кандидатуру пов’язували насамперед із необхідністю змінити підходи до комплектування армії та роботу системи мобілізації. Водночас станом на 17 липня ключове оперативне управління міністерством перейшло до Хмари, а питання постійного призначення залишалося частиною формування оновленої урядової команди.
Відставка Федорова показала, що розбіжності між цивільним Міністерством оборони та військовим командуванням стосувалися одразу трьох напрямів: технологічної модернізації, мобілізації та розподілу управлінської відповідальності.
Публічним результатом цієї суперечки стала зміна керівника Міноборони, тоді як Олександр Сирський зберіг посаду головнокомандувача ЗСУ.
Читайте також: Сергій Корецький став прем’єр-міністром України: що відомо про нового главу уряду
