Українські хрести у Радружі, частина яких має зображення тризуба, під час польських заходів до роковин Волинської трагедії були накриті маскувальною сіткою. Церемонія відбулася 11 липня 2026 року в селі Радруж Підкарпатського воєводства за участю президента Польщі Кароля Навроцького, представників польської влади, родичів загиблих і місцевих жителів, повідомляє редакція INTVua.com з посиланням на офіційний сайт президента Польщі.
Про накриті надгробки повідомили військовослужбовець ЗСУ та аналітик Громадянської мережі «Опора» Тарас Радь, а також історик і військовий Володимир Бірчак. За словами Радя, за межами церковного комплексу розташований український цвинтар із кам’яними хрестами, на частині яких зображені тризуби. Саме ці надгробки під час заходів опинилися під маскувальною сіткою. Фотографії з місця церемонії оприлюднив Володимир Бірчак.
«Наразі польська держава ще не додумалась його заборонити, проте під час вчорашніх заходів багато хрестів із тризубами були накриті маскувальною сіткою», — заявив Тарас Радь, коментуючи церемонію у Радружі 12 липня 2026 року.
Офіційний звіт канцелярії президента Польщі про церемонію не містить пояснення, з якої причини надгробки накрили сіткою. На опублікованій сторінці описано участь Навроцького у вшануванні польських жертв, покладання квітів і зміст президентської промови. Інформації про український цвинтар або закриті надгробки в повідомленні немає.
Що відбувалося у Радружі
Кароль Навроцький прибув до Радружа 11 липня — у польський Національний день пам’яті поляків, яких польське законодавство визначає жертвами геноциду, вчиненого ОУН і УПА на східних територіях Другої Речі Посполитої. Президент разом із родинами загиблих і жителями Любачівського повіту вшанував поляків, убитих на Волині, Поліссі, у Східній Галичині та на Любачівщині.
Церемонію проводили біля комплексу церкви святої Параскеви. Навроцький поклав вінок біля пам’ятника мешканцям Радружа, загиблим від рук членів ОУН і УПА, а також відвідав могили родин Романиків та інших убитих місцевих жителів. Польський Інститут національної пам’яті зазначав, що захід був присвячений 83-м роковинам так званої Кривавої неділі 11 липня 1943 року.
У промові Навроцький говорив про польських цивільних, убитих українськими націоналістами, а також про злочини, які відбувалися не лише на Волині, але й у Східній Галичині та на території сучасної Любачівщини.
«Ми перебуваємо тут, щоб незнання про зниклих не підважувало реальність світу у XXI столітті», — сказав Кароль Навроцький під час виступу в Радружі 11 липня 2026 року.
Президент Польщі заявив, що польська держава пам’ятає про 120 тисяч поляків — цивільних, жінок і дітей, які, за його словами, були вбиті українськими націоналістами. Він назвав 11 липня 1943 року символічною датою, але наголосив, що вбивства тривали в різних регіонах і в інші періоди.
Навроцький окремо згадав події у Радружі та сусідній Рутці. За його словами, навесні 1944 року там були вбиті десятки людей, зокрема жінки та діти. У промові він називав прізвища місцевих польських родин — Яцків, Рибів, Зеліків і Романиків.
Що Навроцький сказав про Україну та червоно-чорний прапор
Під час виступу польський президент заявив, що не покладає відповідальність за історичні злочини на весь український народ. За його формулюванням, звинувачення стосуються «бандерівської ідеології», безпосередніх виконавців убивств та їхніх командирів.
«Ми не звинувачуємо весь український народ. Ми звинувачуємо бандерівську ідеологію і тих, хто допустив геноцид», — заявив Навроцький під час церемонії у Радружі.
Водночас він закликав польський парламент ухвалити законодавчу заборону на демонстрацію червоно-чорного прапора у Польщі. Президент сказав, що зробить усе можливе, аби цей символ не використовували у польському публічному просторі.
У промові Навроцький також порівняв смерть 14-річної Ядвіги Романик, убитої у 1944 році, зі смертю сучасних українських дітей унаслідок російської агресії. Він заявив, що біль родин загиблих дітей не залежить від їхньої національності або історичного періоду.
Ця частина виступу стала єдиним прямим згадуванням нинішньої війни Росії проти України в оприлюдненому канцелярією тексті промови.
Чому вибір Радружа викликав реакцію в Україні
Український історик Роман Кабачій і військовослужбовець Тарас Радь звернули увагу, що Радруж розташований у Галичині, а не на Волині. Населений пункт міститься біля польсько-українського кордону, на території історичної Любачівщини.
Радь заявив, що не бачить підтвердженого зв’язку Радружа з подіями, які відбувалися безпосередньо на Волині у 1943 році. Водночас польська сторона включає в офіційне вшанування не тільки волинські події, а й убивства польського населення у Східній Галичині, на Поліссі та Любачівщині. Сам Навроцький прямо сказав про це у своїй промові.
Основні обставини, на які звернули увагу українські автори:
- Радруж історично належить до Галичини та розташований біля кордону з Україною;
- до Другої світової війни абсолютну більшість населення села становили українці;
- після депортацій 1944–1947 років українська громада практично зникла;
- місцева церква святої Параскеви була греко-католицьким храмом;
- довкола храму збереглися українські поховання та надгробки з тризубами.
За даними історико-етнографічного проєкту Apokryf Ruski, у 1939 році в Радружі жили 2590 осіб. Із них 2410 були українцями, 110 — поляками, ще 60 — євреями. Таким чином, українці становили близько 93% населення.
Тарас Радь наводив близькі показники та зазначав, що після війни село втратило більшість мешканців. Українське населення регіону виселяли до Української РСР у 1944–1946 роках, а тих, хто залишився, у 1947 році переселяли на північ і захід Польщі під час операції «Вісла».
Українська церква, яка стала об’єктом ЮНЕСКО
Церква святої Параскеви в Радружі є однією з найстаріших дерев’яних церков східного обряду, що збереглися у Польщі. Музей кресів у Любачеві називає її найстарішою дерев’яною церквою країни. Храм входить до транскордонного об’єкта «Дерев’яні церкви Карпатського регіону Польщі та України», внесеного до Списку світової спадщини ЮНЕСКО.
Комплекс включає саму церкву, дзвіницю, огорожу та історичні цвинтарі. ЮНЕСКО зазначає, що такі храми будували православні та греко-католицькі громади від XVI до XIX століття. Церкву у Радружі датують приблизно 1583 роком.
Після виселення українського населення храм перестав виконувати роль центру місцевої громади. Згодом комплекс перейшов під музейну опіку, був відреставрований і став однією з головних історичних пам’яток регіону. Музей кресів прямо пов’язує занепад багатьох церков південно-східної Польщі з післявоєнним виселенням українців.
Читайте також: єВідновлення у 2026 році: як отримати компенсацію, якщо зруйнованого житла немає в реєстрі
