Китай готується до відходу Володимира Путіна, розширюючи контакти з російськими чиновниками та представниками еліт, які можуть впливати на політичний курс країни після зміни влади. Пекін одночасно посилює економічний тиск на Москву, використовуючи її залежність від китайського ринку, технологій та дипломатичної підтримки, повідомляє редакція сайту INTVua.com із посиланням на великий матеріал The Wall Street Journal.
Одним із головних проявів нової нерівності у відносинах став провал спроб Кремля домогтися остаточного схвалення газопроводу «Сила Сибіру-2». За даними WSJ, російська делегація, яка прибула до Пекіна перед травневим візитом Путіна, отримала вимогу продавати газ за ціною, близькою до внутрішньої російської, тобто значно нижчою за експортні ринкові рівні. Фактично Китай запропонував Росії власним коштом субсидувати майбутні поставки газу.
«Сі Цзіньпін колись захоплювався Володимиром Путіним. Тепер він ним керує» (формулювання авторів WSJ Лінлін Вей і Томаса Гроува у матеріалі від 14 липня 2026 року).
WSJ описує зміну балансу сил як результат чотирьох років повномасштабної війни проти України, міжнародної ізоляції Росії та втрати значної частини європейського енергетичного ринку. Москва дедалі більше залежить від Китаю як покупця сировини, постачальника товарів і дипломатичного партнера, тоді як Пекін зберігає можливість обирати між російськими ресурсами, скрапленим природним газом, поставками з Центральної Азії та власним видобутком.
Перед поїздкою до Китаю Путін публічно давав зрозуміти, що сторони можуть досягти прориву в енергетичних переговорах. За інформацією WSJ, головним завданням його травневого візиту було переконати Сі Цзіньпіна остаточно схвалити «Силу Сибіру-2» — проєкт, який Москва просуває близько двох десятиліть.
Однак керівнику російського «Газпрому» під час попередніх консультацій дали зрозуміти, що Китай погодиться лише на максимально вигідні для себе умови.
Reuters повідомляв, що «Газпром» розпочав техніко-економічне обґрунтування проєкту ще 2020 року. У вересні 2025 року російська сторона заявила про підписання юридично зобов’язувального меморандуму щодо 30-річних поставок, однак Пекін не оприлюднив аналогічної заяви. Китайські офіційні документи досі визначають проєкт як такий, що перебуває на ранній підготовчій стадії.
«Китай зробив мало публічних заяв щодо газопроводу» (Reuters у довідковому матеріалі про «Силу Сибіру-2», оновленому 19 травня 2026 року).
Російська сторона наполягає, що ціна має визначатися за ринковою формулою, подібною до тієї, яка використовувалася під час поставок до Європи. Китай, за даними джерел WSJ, вимагає внутрішньоросійського тарифу. У самій Росії ціни на газ регулюються державою та залишаються нижчими за експортні, тому прийняття китайських умов суттєво знизило б рентабельність проєкту.
Подібна позиція Пекіна фіксувалася й раніше. Центр стратегічних і міжнародних досліджень зазначав, що Китай уже вимагав ціну, близьку до субсидованої внутрішньої вартості газу в Росії. Навіть після попередніх домовленостей сторони не погодили остаточну ціну, строки будівництва та розподіл витрат.
Для Пекіна затягування переговорів не створює критичних ризиків. Китай має довгострокові контракти на постачання скрапленого газу, трубопроводи з Центральної Азії та М’янми, нарощує власний видобуток і може чекати, доки переговорна позиція Москви стане ще слабшою.
Дослідження Центру глобальної енергетичної політики Колумбійського університету показує, що Китаю, ймовірно, не знадобляться значні додаткові обсяги російського газу до середини 2030-х років. Уже законтрактовані поставки можуть покрити більшу частину прогнозованого попиту принаймні до 2030 року. Саме тому Пекін не має економічної потреби швидко погоджувати умови, запропоновані Москвою.
«Китай має розкіш часу, оскільки цей газ не потрібен йому негайно» (аналітики Центру глобальної енергетичної політики Колумбійського університету в дослідженні перспектив «Сили Сибіру-2»).
Для Росії ситуація принципово інша. Після різкого скорочення поставок до Європи Кремль намагається перенаправити на схід газ із родовищ Західного Сибіру та Ямалу. Наявна «Сила Сибіру» постачає газ із іншої ресурсної бази й не може повністю замінити колишній європейський експорт.
За даними Reuters, чинний трубопровід «Сила Сибіру» поставив до Китаю 38 мільярдів кубометрів газу за попередній рік. Сторони також домовлялися збільшити його потужність до 44 мільярдів кубометрів.
Однак навіть запуск другого маршруту на 50 мільярдів кубометрів не відновить для «Газпрому» колишніх доходів від європейського ринку, де ціни й обсяги продажу були вигіднішими.
WSJ також повідомляє, що Пекін дивиться далі за межі чинного російського керівництва. Китайські представники розвивають відносини з чиновниками, технократами та впливовими групами, які можуть відігравати ключову роль після завершення президентства Путіна. Йдеться не про публічну підтримку конкретного кандидата, а про формування розгалуженої системи контактів усередині російської держави.
Основні інструменти посилення китайського впливу:
- доступ російських експортерів до китайського ринку;
- постачання промислових товарів, автомобілів, електроніки та обладнання;
- закупівля російської нафти й газу на вигідних для Китаю умовах;
- дипломатична підтримка Москви на міжнародних майданчиках;
- прямі контакти з російськими чиновниками й представниками еліт.
Публічно Сі Цзіньпін і Путін продовжують демонструвати стратегічне партнерство та особисту близькість. Китайська дипломатія зберігає символічну рівність сторін, однак під час конкретних комерційних переговорів Пекін використовує перевагу покупця, який має альтернативні джерела постачання.
Росія при цьому не має рівноцінного альтернативного ринку для тих обсягів газу, які раніше прямували до Європи.
Співрозмовники WSJ порівняли можливу модель майбутньої залежності Росії від Китаю з відносинами Пекіна з Лаосом або Пакистаном — країнами, економічно та інфраструктурно тісно пов’язаними з КНР. Формулювання про «гігантський Лаос» або «гігантський Пакистан» описує сценарій, за якого велика ядерна держава формально зберігає суверенітет, але в ключових економічних питаннях дедалі більше залежить від рішень Пекіна.
Матеріал WSJ показує, що Китай не розриває партнерство з Росією і не відмовляється від російських ресурсів. Пекін прагне отримувати їх дешевше, уникати надмірної залежності від одного постачальника та зберігати можливість впливати на рішення Москви як за Путіна, так і після зміни влади.
Ситуація навколо «Сили Сибіру-2» стала найбільш наочним прикладом цієї моделі. Кремль потребує трубопроводу для компенсації втраченого європейського ринку, тоді як Китай може відкладати угоду, вимагати нижчої ціни та чекати на подальше погіршення переговорної позиції Росії. Саме ця нерівність, за оцінкою WSJ, перетворила Путіна з політичного орієнтира для Сі Цзіньпіна на молодшого партнера, яким Пекін дедалі впевненіше керує.
Читайте також: Скандал у Радружі: українські надгробки з тризубами накрили перед виступом президента Польщі
